Надзвичайно м’які й ліричні, сповнені життєствердного сміху твори принесли Остапові Вишні славу народного письменника. Починаючи з 1924 року, видавці, щоб задовольнити попит на твори Остапа Вишні, випускають щороку по десять-п’ятнадцять його книжок. Деякі з них виходять по п’ять-шість разів. А в 1929 році на Україні побачила світ рекордна кількість видань гумориста - двадцять вісім. Одначе, як це не парадоксально, саме Остапові Вишні довелося першим відчути на собі крижаний подих сталінського терору. Наприкінці 1933 року його заарештували, піддали фізичним тортурам, за сфабрикованою справою засудили й відправили в найстрашніший концентраційний табір на Печорі, ім’я його було спаплюжене в пресі, книжки вилучені з бібліотек, дружину з малолітньою дочкою вислано за межі України.

Десять років довелося Остапові Вишні поневірятися по різних "лагпунктах” північної каторги. Не вельми затишно жилося митцеві й після звільнення; звичайно, краще, ніж за колючим дротом, але ярлик контрреволюціонера й терориста висів на ньому майже до смерті. Ця обставина не могла не позначитися на всій повоєнній творчості Остапа Вишні аж до 15 жовтня 1955 року, коли письменника було повністю реабілітовано.

Із найвидатніших творів Остапа Вишні, написаних у другий період творчості, - гумореска "Зенітка . Згадуючи про історію написання цього твору, Павло Михайлович зауважував: "Мені хотілося в ті тяжкі, грізні часи написати щось дуже веселе, таке, щоб і МОЯ робота спричинилася до того, щоб ЛЮДИ і на фронті, і в тилу таки по-справжньому засміялися, та не засміялися, а просто-таки зареготалися”. В дотепній оповіді, ненав’язливо автор проводить глибоко-патріотичну Ідею: на боротьбу ІЗ знавіснілими зайдами піднялися всі ЛЮДИ - до дідів уключ-НО. Привабливий образ діда Свирида - живе уособлення патріотизму народу, який у страшні часи фашистської навали не втратив мужності, бив ворога і організовано, в підпіллі та партизанських загонах, і принагідно. Особливе формотворче значення в гуморесці має друга частина, де розповідається про запеклі довоєнні бої діда Свирида з агресивною Лукеркою. Саме тут найяскравіше виявлено вміння Остапа Вишні будувати комічні сюжети, майстерно вести комічну оповідь і творити комічний образ.

Гумористичний ефект досягається різними засобами, але особливо продуктивним у даному разі виявляється монолог, тобто розповідь діда про давні стражетя, змальовані з щедрим використанням військової і спеціальної авіаційної термінології. Особливої любові з поміж читачів зажили "Мисливські усмішки (1958). За жанровими ознаками вони - явище унікальне в літературі; це - своєрідний синтез народного анекдоту і пейзажної лірики в прозі. Звідси і їхня незвичайна привабливість, котра забезпечила стійкий інтерес читача. Бо коли на крилі непідробного гумору тримається надійно читацька зацікавленість, то на крилах ліризму підноситься в духовну вись те, що становить особистісну суть людини - її прив’язаність до рідної землі, до свого народу, до його мови й культури. Нині, коли людство стоїть на грані екологічної катастрофи, з особливою силою відчуваєш велику передбачливість Остапа Вишні, який шість десятиліть тому почав боротьбу з губителями природи, вчив її любити й оберігати. "Мисливські усмішки” й сьогодні сприймаються не тільки як шедевр світової гумористики, а й як азбука святого почуття патріотизму, школа любові до рідного краю.

З’явившись на культурному небосхилі сліпучо й несподівано, Остап Вишня, проте, не був "пришельцем нізвідки”: як мистецьке явище він увібрав у себе багатство і давніх художніх традицій, і новітнього літературного досвіду. Певна річ, своїм веселим талантом гуморист завдячував передусім рідному народові, в складній історичній долі якого сміх посідав місце набагато важливіше, ніж звичайний засіб розваги. Він був плоть від плоті народу; кожен створений ним тип, стиль оповіді, прийоми комізму, якими він користувався, взявши їх з українського фольклору, підтверджують сказане. Безсумнівно, саме це мав на увазі Максим Рильський, коли зауважував: "Це - український письменник, передовсім український у своїх пейзажах, у своєму лукавому й добродушному гуморі, у своїй далеко не добродушній сатирі, у своїй ласкавій і соромливо-ніжній ліриці”.