Мені здається, немає в світі такої людини, яка б ніколи в житті не сміялась. Як відомо, сміх - дуже корисна річ, яка може навіть вилікувати деякі хвороби. Тому в той час, коли суспільство дуже хворе, з'являється якнайбільше гумористів. Певна річ, що Остап Вишня народився не випадково. Він, мабуть, відчував, що його сміх допоможе людям вижити в складний час, і тому з'явився на світ. І подарував світові свій незвичайний гумор, свою невтомну енергію й свою любов до людини.

Хто ж він такий? Виявляється, проста людина з бідної сім'ї, в якій було аж сімнадцятеро дітей. Дуже нелегким було їхнє життя, і, я гадаю, без гумору навряд чи вони вижили б. З щирістю, з лагідною посмішкою згадує Остап Вишня свої дитячі роки: "Умови для мого розвитку були підходящі: з одного боку — колиска з вервечками, з другого боку — материні груди". Але, незважаючи на важкі умови, письменник любив вчитися і читати. І недаремно, як він сам пише в гуморесці, вчився, бо став письменником: "Зробився я Остапом Вишнею, та й став писати. І пишу собі".

Свій хист людяності, мені здається, Остап Вишня проніс через усе життя. Саме з його гуморесок, фейлетонів дізнаємося ми, яким уявляв собі автор справжню Людину. А яким ліризмом віє від його "Мисливських усмішок"! Я бачу справжнє обличчя Остапа Вишні—вічно закоханого у рідний край рибалки та мисливця. Пейзажі, змальовані ним, не можуть нікого залишити байдужим. Згадаємо опис кленового листка восени, який довго "кружляє на галявині", "поривається вгору, до світла, до сонця, що так лестило його, так голубило". Вважаю, що так писати може тільки поет, який серцем відчуває усі порухи природи і її красу. У центрі "Мисливських усмішок" образ рідної України зі всією її фауною і флорою, описаною з замилуванням митця і знанням вченого-дослідника, який добре вивчив кожну рибку, пташку, рослиночку. І ти бачиш, як зі сторінок "Мисливських усмішок" на тебе дивиться веселий, дотепний друг ' природи, який, здається, скоріше собі заподіє зло, ніж зробить шкоду бодай маленькій рослиночці.

Героїв усмішок більше приваблює сама природа, спостереження за поведінкою звірів, птахів, риб, ніж сама здобич; вони ніби змагаються в знанні тонкощів рибальства і полювання, розповідаючи дивовижні пригоди, які з ними трапляються. Наприклад, завзятий мисливець готується до полювання кілька тижнів і забуває взяти "ружжо", а стопку, "щоб було чим вихлюпувати воду з човна" він заздалегідь, прив'язує до рюкзака. Світ мисливців — це світ любителів природи,, друзів природи, в якому перше місце належить Остапу Вишні. І я відчуваю, як моє серце заповнює безмежна любов до рідної-природи, яка стала колискою великому гумористу і подарувала його ніжний ліризм та дотепний гумор.

Письменник не зміг пройти мимо подвигу народного у роки війни. "Прогреміла" по всій Україні гумореска "Зенітка". Вона підбадьорювала солдатів, давала людям надію на перемогу. Головний герой дід Свирмд скрізь "воюс": то вдома зі свою дружиною Лукеркою, то з фашистами, яким вік вилами попротикав животи. Сміх викликають не тільки незвичайні ситуації, в які Вишня ставить свого героя: "Де ми з кумом тільки не маскувались: і в картоплинні, і в коноплях", — а й використання військової термінології. Читаючи що гумореску, відчуваєш, з якою повагою ставиться автор до діда Свирида, який, незважаючи на похилий вік, допомагає у боротьбі з загарбниками. Мені здається, такий незграбний дід зі смішними вчинками, але все ж: таки герой, надихав українців на подвиги в цьому була велика заслуга Остапа Вишні.

На мою думку, творець лагідно-суворої "вишневої усмішки — це людська совість, яка вказує усім нам, як правильне жити. Остап Вишня стверджував, що треба "любити людину, більш від самого себе", а це означає, мені здається, бути вірним другом, людини, природи і праці. Тобто любити - природу, шанувати людей, віддавати усі сили на благо людства. Так заповідав великий гуморист, і треба прислухатися до його слів.