Новела «Модри Камень» написана Гончарем під враженням від фронтових подій. Радянські війська визволяють Європу від фашистських поневолювачів. Війна завершується, навкруги буяє природа, багато сонця, почуття радості переповнює героя, йому хочеться мовби злетіти в небо пташкою. На фоні такої оновлюючої природи зовсім не хочеться думати про смерть.

Несподіване кохання прийшло до радянського воїна і словацької дівчини Терези.
Розповідь у новелі ведеться від імені ліричного героя — радянського розвідника. Ці два образи закоханих створені Гончарем особливо поетично. Ми відчуваємо красу душі Терези, багатство її почуттів.

Гончар показує яскравий образ дівчини через призму сприйняття ліричного героя. Силу кохання молодих людей ми відчуваємо у вдаваному діалозі героя з Терезою. Вони радіють, що нарешті зустрілись і що «далі зеленітимуть ці гори і світить сонце», вони будуть жити.

Це кохання, не встигнувши до кінця розквітнули, закінчилось трагічно. Тереза розплачується життям за допомогу радянським бійцям.

Стільки болю у внутрішньому монолозі героя: «Померкло, стерлося все. Навіть те, що звучить незабутнім першим коханням. Чому ж ця випадкова зустріч, єдиний погляд, єдина ява у великій драмі війни, чому вона не меркне і, відчуваю, ніколи не померкне?»

Кохання, стверджує Гончар, наперекір усьому переживає смерть. Тереза продовжує жити в пам'яті, мріях коханого. Герой зустрічається з Терезою, розмовляє з нею. Час мовби зупинився.

Навкруги буяє весна, життя продовжується. Для героя його кохана не загинула. Він бачить її у мріях живою. Почуття кохання вічне в душі людини — така головна ідея цієї прекрасної новели.