|
|
Каталог
Незабутні сторінки роману О.Гончара "Прапороносці" (твір)
Твір на тему: "Незабутні сторінки роману О.Гончара "Прапороносці""
9 травня 1945 року! День Перемоги! У цей день, може, вперше вільно, на
повні груди зітхнули мільйони людей. Воїн-месник, воїн-герой нарешті
повертається додому. По довгій степовій дорозі іде він, овіяний славою
звитяжних, боїв, обкурений пилюкою фронтових доріг, зігрітий теплотою
сердець вдячних визволених.
Так закінчується роман О.Гончара "Прапороносці" — чудовий твір
про тих, хто подолав огидну тварюку — фашизм. Трилогія подобається мені в
цілому, але особливо кілька її епізодів.
...Довге пасмо високих Трансільванських Альп, безліч сопок, які у
світлі останніх денних променів сонця здаються золотими. Одна з них під
номером 805 стала місцем і свідком героїчного подвигу і славної смерті
білявого білоруського юнака Юрія Брянського, який з палким закликом:
"Вперед! За Батьківщину!" вистрибнув з окопу на фашистів і повів за
собою своїх мінометників.
Фашистів відбито, багато з них знайшли ганебну смерть не на
своїй землі. Але Юрій теж загинув. І от лежить він мертвий. Брянський!
Він у могилі. Навколо його бойові друзі. А я читаю і думаю про те, що
перемога над ворогом далась нам нелегко: за неї віддали життя такі
прекрасні люди, як Юрій. Пам'ять про них повинна бути священною. Ще я
думаю, як жаль, що цей вчорашній студент не стане вже ніколи викладачем
математики, що його не діждеться старенька матуся, що ніколи він не
побачить своєї коханої і не пізнає з нею щастя. Ніколи! Вдуматися тільки
в ці слова! Скільки мрій, планів, прагнень — і чорна могила. Адже він
мав на все це право, він завоював його своєю кров'ю. Та даремно. Як
треба пишатися такими людьми, які віддали своє життя за нас, щоб ми жили
і милувалися чистим небом, ясним сонечком.
Серед інших героїв юний боєць Гай відразу ж завойовує наші
симпатії своєю м'якістю й простодушною довірливістю. Він символізує
собою молодь того часу, яка ставала на захист Вітчизни. "Славний
хлопець, — рушаючи, подумав Черниш. — Життя в нього, як стумок, чисте". А
яким воно мусить бути, коли тобі тільки вісімнадцять чи двадцять років!
У такі роки життя здається особливо прекрасним, дивним. І раптом
хлопець, що хотів світ приголубити, підірвався на міні серед квітів і
чебрецю, що по-нашому пахне. "Гай лежав розпластавшись. Боєць і тепер
довірливо і трохи здивовано дивився у чисте небо, а його очі були ще
синіші за небо, прозорі, як камінь сапфір. 1 найдивніше було, що в руці
боєць ще стискав свої сині васильки". Скільки таких юнаків загинуло на
війні?! Скільки подвигів звершили вони в бою! Гинула молодь — цвіт нашої
держави. І в цьому велика трагедія війни.
Третій епізод, що схвилював мене до глибини душі, до сліз — це
смерть Шури Ясногорської. Сталось це в долині, в якій так рясно цвіли
маки. І хоч надворі сонячний весняний день, але ці червоні маки чомусь
нагадують кров. І вона пролилась. Це була кров юної дівчини-берізки. Ця
гаряча кров кличе до помсти і водночас вчить нас пильності. Ворогові, як
і звірові, не вір. Корисно пам'ятати про це і сьогодні. Бо життя
кожного — коштовний скарб!
Цих сторінок роману не забути ніколи. На все життя запам'ятаються вони мені.
|
| Категорія: Гончар Олесь Терентійович | Додав: slav4uk (09.01.2013)
|
| Переглядів: 597
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
