|
|
Каталог
Мої роздуми над творами Олеся Гончара (твір)
Твір на тему: "Мої роздуми над творами Олеся Гончара"
Моє перше знайомство з творами Олеся Гончара відбулося дуже давно. Коли я
був дуже малим і ще не вмів читати, моя мама прочитала мені тоненьку
дитячу книжечку «Ілонка». Книжечка була добре ілюстрована і цим
привертала мою увагу. Мене приваблювала маленька дівчинка, яка довірливо
сиділа на руках у якогось чоловіка і дивилася в далечінь. Я довго
зберігав улюблену книжечку, а згодом, підрісши, читав її своїй молодшій
сестрі. Що сподобалося мені в цій новелі Олеся Гончара? Мабуть, щирість і
простота розповіді. З того, вже тепер далекого дитинства, я проніс
любов до рідного слова. І все це завдяки одній тільки новелі.
Я прочитав багато творів свого улюбленого письменника. Олесь
Гончар для мене — уособлення усіх людських чеснот, бо тільки дуже хороша
людина може так писати про іншу людину: людину-воїна,
людину-трудівника.
Мені здається, що про Велику Вітчизняну війну я дізнався значно
більше саме з творів Гончара, ніж із підручника історії. Тепер,
дивлячись на сивих ветеранів, я пильніше прислухаюсь до їхніх спогадів,
уявляю юнаків і дівчат, які в грізні роки лихоліття стали на захист
рідної землі.
Мій прадід загинув, захищаючи Україну, у 1944 році. Тоді йому не
було й тридцяти років. Його поховано десь на Львівщині у братській
могилі. Коли я закінчу школу, то обов'язково побуваю там, вклонюсь його
пам'яті. Можливо, історія моєї родини спонукала мене до читання творів
Гончара на воєнну тематику. Затамувавши подих, я читав рядки
«Прапороносців», в яких полк Самієва перетинав кордони України. Подумати
тільки! Ішла війна, а молоді і вродливі юнаки і дівчата ризикували
життям, ішли у бій. Але в той же час вони шанували людину, вони раділи і
плакали, сумували і сміялись, любили і дружили. Вони знали ціну
людському життю, але ніколи не ховалися за спини інших людей. Мені часто
згадуються слова Брянського: «Найкращі воїни — це вчорашні робітники,
шахтарі, комбайнери, трактористи, взагалі люди чесних трудових професій.
Адже війна — це насамперед робота, найтяжча з усіх відомих людині
робіт, без вихідних, без відпусток, по двадцять чотири години на добу».
Серед моїх улюблених творів Гончара є роман «Людина і зброя».
Гортаючи сторінки твору, я неначе знову проходжу вулицями рідного
Харкова у воєнні часи, неначе зустрічаюся з героями твору, сміливими
студбатівцями. Говорять, що сила нашого народу не в зброї, а в людях.
Підтвердження цьому я знайшов на сторінках роману, у роздумах Богдана
Колосовського: «Мало в нас зброї, але найміцніша гартована зброя — у нас
самих, в нашій волі, в наших серцях».
Дуже вразив мене і роман «Твоя зоря». Дійсно, поки є серед нас
такі люди, як Кирило Заболотний, то є з кого брати приклад, є на кого
рівнятися. І добре, коли перед людиною завжди сходитиме зоря, зоря
чистоти, щирості, гуманізму.
Скільки б не минуло років, а твори Олеся Гончара будуть
актуальними, бо людяність, яку ці твори пробуджують у читачів,— вічна
категорія, без якої не може існувати жоден народ.
|
| Категорія: Гончар Олесь Терентійович | Додав: slav4uk (09.01.2013)
|
| Переглядів: 1450
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
