|
|
Каталог
Духовна краса героїв роману О. Гончара "Собор" (твір)
Твір на тему: "Духовна краса героїв роману О. Гончара "Собор""
Найголовніше у світі — Людина. її руками створюються матеріальні й
духовні цінності. У вірші "Напис на руїні" Леся Українка показує, як
упродовж тисячоліть "кожна статуя, колона, мережечка, різьба і навіть
цегла незримими устами промовляє: "Мене створив єгипетський народ".
А собор у творі О. Гончара — це пам'ятка легендарному козацтву,
зразок мистецької вправності зодчих-будівників. Це історія, минувшини
народу.
"З одного краю селище Сага блищить, а з другого — облуплений
собор біліє. Старовинний, козацький". "Облуплений..." А письменник
називає його "довершеним архітектурним витвором, симфонією пластики", бо
це витвір людських рук і душ. "Зуміли ж таки поставити. Скільки не
їдеш, хоч до самих плавню, все він буде у тебе перед очима. З будь-якої
точки видно собор, звідусюди".
Над собором нависла влада. Бездуховність, байдужість. Люди без душі, без пам'яті, без минулого, а значить — і без майбутнього.
Володимир Лобода — образ місцевого діяча, якого поставили
керувати культурою. А над ним тяжіє секретар обкому КПУ. Знайдено вихід:
взяти собор у риштування. "Ти — Геній!" — сказали Лободі. І на довгі
роки узаконили видимість ремонту дорогоцінної пам'ятки архітектури. Це і
є бездуховність.
А люди, прості, звичайні люди? Микола Баглай, Вірунька, Іван,
Єлька, Ізот Іванович Лобода. Це ті, що розуміють місце історичних
пам'яток минулого в сучасному, це люди совісні, духовно багаті, добрі,
чисті.
Микола Баглай. Він любить своє селище, його жителів,
металургійні заводи, які викликають у нього захоплення, чарівну
довколишню природу. Щоб повітря було чистим, він поставив перед собою
мету сконструювати очищувальну систему. Це не споглядач, це діяч. Він
бореться з такими, як Таратута, Обруч та Єр. Саме вони влаштували в
соборі п'яну оргію. Микола втрутився в це, зупинив їх, мало не
поплатившись своїм життям. Він той, який не хоче вірити, що "святості
зникають із життя і на їх місце все більше вдирається цинізм". Він той,
який разом з Єлькою збереже те, про що сказав учитель Хома Романович:
"Собори душ свой бережіть, друзі... Собори душ..."
Ізот Іванович Лобода. Сталевар, чесна, принципова людина. Важко
старому дивитися на те, як його син та йому подібні йшли в шаленому
наступі бездуховності, браконьєрства, руйнування культурної спадщини
українського народу. Тому і виливає свій гнів проти сина і таких, як
він, губителів Дніпра, Скарбного. "Пів-України пустили на дно, думали
море збудують, а збудували болото! Гниллю цвіте, на всю Україну
смердить! — з болем та гнівом промовляє Ізот. Яка любов до землі і біль
за її майбутнє!
Я не буду писати про Івана Баглая, але мені хочеться порівняти
розмову його з Таратутою. Таратута: "Ну да, для тебе життя металурга —
це гордість, шана... а як для мене, то краще вже дріжджами на базарі
з-під поли торгувати..." Нам стає зрозумілим духовний світ одного і
другого. Цей другий (Таратута) не буде задумуватись над тим, що зараз
багато таких, "що хамством та брудом поганять, отруюють людям життя". І
що не шукатимуть вони "дружби з природою, гармонії з отими водами, з
отим рідним простором". І що не потрібен їм собор, що є мовчазним
свідком козаків-запорожців, які проїжджали повз Зачіплянку до своєї
Запорозької Січі.
Але більше на землі людей, які сенс буття вбачають у тому, щоб
робити добро людям та обезсмертити себе через їхні серця. Більше тих,
які вважають, що "..людина доти й людина, доки не втратила здатності
бачити, крім потворностей життя, і його красу". Той, хто бачить це,
може, не так мучитиме себе, питаючись, хто я і навіщо, звідки й куди?
Так ставить питання про людину О. Гончар устами Івана Баглая. А це
значить, що нам потрібні свої корені, своє минуле, своя мова, культура;
що живемо сьогодні, думаючи про завтра, не забуваючи вчорашнього.
То не дамо зруйнувати собор душі нашої!
|
| Категорія: Гончар Олесь Терентійович | Додав: slav4uk (09.01.2013)
|
| Переглядів: 956
| Рейтинг: 5.0/1 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
