|
|
Каталог
Моя душа — це храм чи купа цегли? (за романом Олеся Гончара "Собор") (твір)
Твір на тему: "Моя душа — це храм чи купа цегли? (за романом Олеся Гончара "Собор")"
Півтори тисячі років стоїть на пагорбах красень Київ — столиця моєї
рідної України. А привело мене сюди бажання уклонитися великому
українському поету Т. Г. Шевченку. І коли я ходила по цьому місту, мене
вразила архітектурна споруда Софіївського собору. Цю споруду не змогли
зруйнувати ні орди нападників, ні стихійні лиха, ні німецькі бомби. Бо я
зрозуміла, що це не тільки цегла, а витвір людської думи, розуму і
натхнення.
І не міг не описати все те, що відбувалося навколо цієї
архітектурної пам'ятки, український письменник-новатор Олесь Гончар.
Своїм твором він дає відповідь читачам, що таке собор у "Соборі". Ми
знаємо, що собор — це християнський храм, сюди приходять люди, щоб
очистити свою душу. Храм цей просвічує людину, як рентген, просвічує
розум, душу, — все те, що іноді вона хоче приховати. Собор постає як
чудо, як диво довершеності народної архітектури, історичної пам'ятки
культури. Він був споруджений січовиками. Собор — це духовність, добро,
краса, сама чистота. Все це ми сприймаємо через образ Миколи Баглая. Але
йому протистоїть Володька Лобода. У 50 —60-х роках двадцятого століття,
на жаль, почалося руйнування соборів, храмів, духовності. Цю руйнуючу
силу і показано в образі Володьки. Він мріє на місці зруйнованої
культурної пам'ятки збудувати комерційний магазин, що буде приносити
йому прибуток.
Коли про це зло почули люди, кожен хотів щось узяти і сховати до
найкращих часів, щоб потім знову повернути. Тоді Вірунька,
Леся-фронтовичка, Костя — сліпий танкіст, всі, хто живе по правді,
збагнули, що йдеться про честь, сумління, про саму суть духовного
існування.
Руйнівників стали називати "сволоцюгами". Собор для Миколи — це
Дніпрова сага, діброви і плавні, як велична ріка, це велич духу, як
мірило совісті, як докір недбальцям і користолюбцям. Але як усі
прогресивні люди, так і Олесь Гончар вірив у ті часи, коли знову почнуть
будувати, творити диво-собори, храми, церкви.
Собор — те незвичайне диво, що "ніколи не кінчається і не переводиться".
І ось я живу в 1997 році. Це час оновлення, очищення нашої душі.
Мрія Олеся Гончара, нарешті, здійснилася. На пустелях, на старих місцях
знову з'являються храми-собори, церкви. Мені від того легко, прекрасно.
Роман "Собор" О. Гончара став у боротьбі з деспотією разючою
зброєю, яка не просто призвела до поразки гнилого режиму, а й вивела
український народ на дорогу національного відродження. Україна стала
соборною.
|
| Категорія: Гончар Олесь Терентійович | Додав: slav4uk (09.01.2013)
|
| Переглядів: 1256
| Рейтинг: 2.0/1 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
