|
|
Каталог
Доля народу крізь призму авторського бачення й оцінки (за твором "Україна в огні")
Твір на тему: "Доля народу крізь призму авторського бачення й оцінки (за твором "Україна в огні")"
Слов'янство поки що дало світові
в кінематографі одного великого митця,
мислителя і поета — Олександра Довженка.
Чарлі Чаплін
Про Олександра Довженка сучасники розповідають, що він дуже
любив красивих людей. І красу він сприймав не тільки вроджену, він любив
усе красиве в людині: поведінку, чемність, охайність, особливо ж його
приваблювали люди з красивою доброю душею. Тож не дивно, що він у своїй
творчості обстоював людину як неповторну особистість з її внутрішнім
світом і, головне, з її почуттям власної гідності.
Великому майстрові доля відвела час, коли влада в Україні (і не
тільки в ній) була узурпована представниками однієї партії —
комуністичної, це був час, коли сталінська система нівелювала людину
навіть не до коліщатка-гвинтика, а до статистичної одиниці без імені-
прізвища, без роду-племені. І в таких умовах творив свої шедеври
неповторний, геніальний Майстер і великий правдолюб — Олександр
Довженко. Він написав багато творів, де висловив щире захоплення своїм
мужнім, працьовитим, талановитим, красивим, високоморальним народом
(кіноповісті «Зачарована Десна», «Повість полум'яних літ», «Україна в
огні», оповідання та ін.). Як митець, Довженко завжди відстоював активну
громадянську позицію, що ґрунтувалася на моральних засадах, а не на
лозунгах, і завжди висловлював свій протест проти пасивності, покірності
долі. Тому особливо яскраво це відбилося в його оповіданнях,
«Щоденнику», кіноповісті «Україна в огні».
Кіноповість «Україна в огні» була написана Довженком у розпал
війни — у 1943 році (надрукована вона була вже після смерті автора через
23 роки), хоча задум виник ще в 1941 році, коли Довженко довідався, що
Київ захопили німці. Коли твір уже був написаний, його розкритикували,
паплюжачи самого автора, Довженко у своєму «Щоденнику» занотовує: «Мені
важко од свідомості, що «Україна в огні» — це правда. Прикрита і
замкнена моя правда про народ і про його лихо. Значить, нікому, отже,
вона не потрібна і ніщо, видно, не потрібно, крім панегірика». Не дивно,
що Сталіну цей твір не сподобався, і він особисто заборонив друкувати
його. Наближене оточення Сталіна радило Довженкові переписати твір,
зменшити гостроту порушених проблем, навіть цинічно підказували, що,
мовляв, треба по твору «порозкидати серпочки-молоточки», дивись і щось
вийде з цього. На це Майстер не пристав, для нього правда, як і мати, —
одна-єдина, якою б вона не була.
Твір, до якого ввійшли оповідання «Перемога», «Незабутнє», «На
колючому дроті», уривки з «Тризни», — це гостра реакція Довженка на
трагедію рідного краю. Автор відобразив складні, драматичні події війни,
показав і людське благородство, і людську підлість, це — чесна і
неприхована правда про перший період війни 1941-1945 pp., це розповідь
про подвиг народу-воїна, народу-миролюбця, який виніс на собі страшний
тягар і переміг. Твір за широтою узагальнення, за філософією
протистояння людини і війни не тільки підіймався над усіма іншими
творами, написаними про війну, але й гостро суперечив комуністичній
ідеології, апологетом якої був Сталін. До того ж Довженко насмілився не
просто прославити радянський народ, а порушив проблему національної
самосвідомості в цей трагічний момент. Про цю проблему ми ще не раз
прочитаємо в його «Щоденнику», власне, його нотатки також органічно
влилися в кіноповість «Україна в огні». Назва твору має символічний
підтекст: Україна палає у вогні війни, але вона палає і від гніву
народного: «Такий страшний був світ у бою. Одна лише людина могла
витерпіти бій...» Показовою є зав'язка твору — це момент евакуації
«втікачів», коли селяни, що були прив'язаними до землі, дорікають першим
у легкодухості, а ті — що вони лишилися чекати ворога. А далі все
закрутилося в жорстокому вирі війни: відступ радянських військ, поява
зрадників (Заброда), і всюди крокувала смерть, забираючи життя. Вражає
масштабність охоплених подій у кіносценарії: фронт, село Тополівка,
гітлерівська Німеччина.
Однією з причин трагічного початку війни письменник вважав ту,
що радянським воїнам «ніхто не став ... у пригоді з славних прадідів
історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії». І читаємо в
«Щоденнику»: «Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах
історія цієї країни, де історія вважалася чимсь забороненим, ворожим і
контрреволюційним, — це Україна. Другої такої країни на земній кулі
нема. Де ж і рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас. Де рости
слабодухим і запроданцям, як не у нас».
Головним героєм твору є Україна, що вкотре вже стала руїною.
Митець найбільше приділяє уваги болючій темі — жінка і війна. Перед нами
постають образи трагічні й величні водночас: насамперед це — берегиня
роду (Тетяна Запорожчиха, її донька Олеся, Христя Хутірна, Мотря
Левчиха). Цілісний і величний за своєю суттю є образ Олесі: «Красива й
чепурна, невсипуща в роботі і скромна». Образ Христі — трагічний, бо її
прилюдно в партизанському загоні суджено за щирість і правду. Доля
Христі символізує долю України, покинутої на глум і розтерзання. Тому
Христя запитує: «...Чому я виросла не горда, не достойна і не гідна?
Чому в вашому районі до війни ви міряли дівочі наші чесноти головним
чином на трудодень і на центнери бурякові?..»
Ще одна проблема, яка хвилювала Довженка, — це українська
державність, і в тому, що Україна — «вічна вдова», а в її народу
«безмірно жахлива доля», письменник звинувачує, зокрема, тоталітарну
систему з її цькуванням інтелігенції, духом пристосовництва,
переслідуванням за любов до свого народу. Сам же митець просив у долі
ясного розуму, щоб «зробити щось добре для свого народу». «Україна в
огні» — це неприкрашена й страшна правда про випробування, що випали на
долю нашого народу під час другої світової війни. Письменник-гуманіст з
усією силою свого таланту засуджує війну як найжахливішу катастрофу в
житті народу й окремої людини, а не суцільний героїзм. В уявленні
письменника «епічна героїка... — це та героїка, що народжується зі
страждань і трагедії». У своєму «Щоденнику» він зробив запис: «Книги і
фільми про нашу правду, про наш народ мусять тріщати од жаху, страждань,
гніву і нечуваної сили людського духу».
Довженко завжди пам'ятав про покликання митця служити рідному
народові, і хоча він з болем написав у своєму «Щоденнику»: «Я
позбавлений творчості в житті, позбавлений радощів і гордощів творчості
на користь народу. Я не живу в атмосфері державного горіння... Мене туди
не пущено», — те, що він встиг створити, стало перлиною українського
мистецтва, нетлінним скарбом для прийдешніх поколінь, яким буде не
байдужа історія рідного народу. До його мудрих слів ще будемо звертатися
й звертатися, перечитувати й шукати ті настанови, які допоможуть
українському народові й кожній людині зокрема реалізувати себе заради
майбутнього.
|
| Категорія: Довженко Олександр Петрович | Додав: slav4uk (18.01.2013)
|
| Переглядів: 1607
| Рейтинг: 1.0/1 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
