Олександр Петрович Довженко — відомий режисер, публіцист, громадський діяч. Однак передусім знаємо його як талановитого письменника, який оспівував і рідний край, і свій народ з його традиціями та мораллю. Прозаїк завжди був небайдужим до того невидимого зв'язку, що з дитинства існував між ним та українським народом. Свідченням цього є кіноповість Олександра Довженка "Зачарована Десна", герої та природа якої вимальовані так, як бачить їх малий Сашко.

Допитливий хлопчина жадібно вбирає перші життєві враження. Й ось уже бачимо ту мораль, яку своїм прикладом вкладають у дитину рідні, адже Сашкові батько, мати, дід, односельці — мудрі працьовиті люди. Саме у праці розкривається батько: "Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий". Душа цієї людини була наповнена неоціненними скарбами — любов'ю до людей, до всього світу, умінням у праці знаходити насолоду. Безумовно, такий батько виховує у своєму синові лише позитивні якості: високу внутрішню культуру, бажання бути корисним для інших, працьовитість. Та й мати Сашкова — взірець українки, охочої до роботи. "Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість", — говорить вона. А чого вартий образ Самійла, краса якого саме в косарському таланті! Він "орудував косою, як добрий маляр пензлем, — легко і вправно", тому односельці навіть забули його прізвище і називають чоловіка Самійло-Косар.

Так, усі ми родом із дитинства. Саме тоді формується наше життєве кредо. Своє Олександр Довженко висловив у повісті "Зачарована Десна": він вважає за щастя "бачити... зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах". Рідні навчили майбутнього письменника бачити прекрасне в усьому. "Зорі у калюжах" — це оптимістичний погляд автора на життя. Людина кожну мить повинна робити відкриття. Відкривати для себе якісь нові таємниці природи. У цьому допоможе фантазія та прагнення побачити в буденних речах щось незвичайне, прекрасне. І якщо людина розвиває в собі такий чудесний зір — це справжнє щастя.

Проте, як не дивно, центральним образом кіноповісті є образ Десни, "ріки дитячих незабутніх літ і мрій" Олександра Довженка, бо саме ця ріка з дитинства допомагала йому пізнавати світ і самого себе. Автор дякує Десні, що вона навчила його бачити красу і велич природи: "...Красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що лив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав... казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі..."

Дитячі враження найбільше врізаються у пам'ять, і кіноповість Олександра Довженка — яскраве підтвердження цього. "Зачарована Десна" — це спогади про дитинство, про життя селянської родини, це відображення культури свого народу, його природної моралі й мудрості.