Олександр Довженко - людина, щедро обдарована багатогранними здібностями й талантом. Сьогодні ми навіть вагаємося, кому надати перевагу - Довженкові як творцеві прекрасних кіноповістей чи авторові захоплюючих філософських щоденників, у яких він замислюється над красою і щастям людини на оновленій землі. Довженко писав також оповідання та публіцистичні статті. У всіх жанрах, в яких він виступав, був однаково глибоким і ніжним, мудрим і сміливим, художником і громадянином. У його творах ми бачимо всю велич і красу народної душі. "Я покликаний возвеличувати свій народ". Ціми словами з автобіографії він оспівує свою рідну Україну. Змалював її пастельними, м'якими фарбами в "Зачарованій Десні", грізними блискавками накреслив у "Україні в огні".

Кожний рядок "Зачарованої Десни" пронизаний глибокою любов'ю до України. Що це за кіноповість? Картини дитинства, світ очима малої людини, яка ще навіть не встигла ознайомитися з цим світом, для якої навіть смерть - це радість. "Яка то радість, коли помирає прабаба!" Маленька людина та світ дитинства - великий, таємничий, зелений, буйний. Допитливий малий Сашко, мрійливий, з неабиякою уявою пізнаючи цей світ, поринав у нього з головою. І ми розуміємо, що цей білоголовий хлопчик - сам Довженко.

З поетичною силою і пафосом оспівує письменник людей праці - величних і прекрасних у своєму трудовому таланті, у своїй моральній чистоті. Це "малесенька і прудка" прабаба Марусина, в устах якої прокльони перетворювалися на чарівні пісні, мати, яка любила "саджати що-небудь у землю, щоб проізростало". Адже найсильніше і найкраще народне поняття про естетичність втілилося в образі батька - людини надзвичайної талановитості. Він змальований з епічним розмахом, як зображують народних героїв, і з ліричним щемом синівської любові. Батько для Довженка ідеал трудівника землі: "Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку. Тяжкі кайдани неписьменності і несвободи. Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий". Образ батька Довженко підносить до вселюдського ідеалу, хоч його життя було нелюдське, злиденне: "Одне в батька було некрасиве - одяг".
Ще один образ людини праці вимальовано в "Зачарованій Десні" - це дядько Самійло, "великий косар". "Орудував він косою, як добрий маляр пензлем, - легко і вправно. Коли б його пустити з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і каша".

Як уособлення народної мудрості виступає у повісті дід Семен - лагідний, працьовитий, залюблений у вічне слово, такий собі народний філософ, що "прожив під сонцем коло 100 літ... ніколи не ховаючись в холодок".
Усі ці образи трудівників і філософів несуть у собі думку про невичерпність і життєдайність народного джерела, про безсмертя народу.

Важливу роль у повісті відіграє природа, нерозривно пов'язана з життям людей. Картини сіножаті, нічного зоряного неба сповнені веселощів, пройняті трепетною закоханістю у рідний край, у його красу.
Своєрідним символом - рікою життя проходить через повість образ зачарованої Десни. Не можна без хвилювання читати Довженків образ рідної річки: "Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя".
Мовчазна бесіда коней підслухана малим хлопцем, це вміння він перейняв у діда, образні прикмети народних вірувань, звичаїв, забобонів, що надають повісті національної своєрідності й колориту, казковий образ яблунатого коня, про якого наспівали малому хлопцеві колядники - все це чарівний світ фантастики, що своїм корінням сягає у глибину народної уяви.

Історія літератури знає чимало творів про дитинство, про вихован ня почуттів. Олександр Довженко зробив у цю скарбницю свій внесок, і його повість про народження великого митця перетворилася на гімн рідному народові, його працелюбству, мудрості, силі, невичерпній життєвій енергії.