I. У своєму "Щоденнику" О. Довженко звинувачує тоталітарну систему з її цькуванням інтелігенції, духом пристосовництва, переслідуванням за любов до свого народу, за любов до України — "вічної вдови".

II. Найбільш хвилюючі питання життя в записах автора.



1. Зображення правдивої картини сталінських порядків (яка постає із схвильованої розповіді про перші, найдраматичніші, події війни).

2. Найтрагічніша проблема — людина і тоталітарна система ("Тридцять, якщо не сорок мільйонів жертв і героїв ніби провалились у землю або й зовсім не жили...")

3. Зображення десятилітнього "відрядження" Остапа Вишні ("Схуд, постарів. Було сумно. Трудно, очевидно, йому буде виходити знову в життя. Десять років — це

ціле життя, ціла ера, складна і велика").

4. Гіркі слова на смерть Ю. Яновського (який страждав фізично і душевно від звинувачень у націоналізмі).

5. Способи тиску сталінського державного механізму на Довженка.

а) "Моя повість "Україна в огні" не вподобалась Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки... "Україна в огні" — це правда. Прикрита і замкнена, моя правда про народ, його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна...";

б) "Сьогодні роковини моєї смерті. Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття і окривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу й поталу на всіх зборищах..."

6. Найпроникливіші роздуми на сторінках "Щоденника" про народ, його історичну долю.

III. Проблема української державності в "Щоденнику" (ця проблема глибоко хвилювала письменника. Сам митець, незважаючи на вигнання, не втратив кровних в'язків з рідною землею, яка дала йому хліб і серце, любов і звичаї, радість творчості і печаль. Довженко з болем писав: "Я вмру в Москві, так і не побачивши країни. Перед смертю я попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві десь над Дніпром на горі. Пошли, доле, щастя людям на поруйнованій, скривавленій землі!")