Кожна людина має право на свою думку, на її висловлення, на втілення своїх ідей у життя. Але ж що робити, коли душі необхідно висловитись, а голос правди може коштувати життя? Тоді українськими письменниками починали створюватися шухлядні твори. Таким був "Щоденник" Олександра Довженка, який по праву може називатися твором мистецтва.

"Щоденник" Довженка — це щоденник у прямому розумінні цього слова, це й твір, що увібрав у себе роздуми письменника над історичною долею його народу, мрії, переживання, це й виплеснутий на папір ліризм душі митця, це й несказані вголос слова, задуми ненаписаних творів, тут і болюча правда, яку відчувало чесне серце письменника.

"Щоденник" розпочато у 1941 р., а з березня 1942 р. записи в ньому стають регулярними і тривають до останніх днів. У них зафіксовано чимало задумів, планів, начерків, підготовчих матеріалів до майбутніх творів, цікавих історій, почутих від інших людей. У "Щоденнику" розкривається душа письменника, відкриваються таємниці його внутрішнього світу. Дуже цінними є ті записи, які стосуються його душевного стану, його власних переживань, думок з приводу найрізноманітніших подій, оцінки тих або інших ситуацій. "Щоденник" розкриває невідомого Довженка, часто несподіваного і суперечливого, що не дивно, бо під час написання щоденника митець був відвертим, ставав самим собою і вилизав на папір усе, що спадало на думку, що кипіло в його душі, що потребувало висловлення.

Але водночас "Щоденник" — це промовистий документ страшної доби тоталітаризму, який засвідчує, наскільки радянська влада прагнула заволодіти думками і почуттями людей. Він допомагає краще зрозуміти літературу цього періоду, її специфіку, драматизм долі багатьох українських митців. "Щоденник" — це виплеск емоцій Довженка, які не можна була проявляти на людях. Так, після заборони Сталіним кіноповісті "Україна в огні", в якій не тільки не було сказано жодного слова похвали "батькові всіх народів", але й указано на провину вождя, який у передвоєнний період винищив науковців, творчу інтелігенцію і військові кадри, припустився грубих тактичних помилок, Довженко залишив запис, що можна порівняти з криком його багатостраждальної душі. Міркування письменника часто були занадто сміливими для того часу. Так, наприклад, 14 квітня 1941 р. митець записав: "Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимсь забороненим, ворожим і контрреволюційним, — це Україна..."

Щоденникові записи сорокових років — періоду найбільшого гоніння митця кремлівськими ідеологами — засвідчують, що письменник глибоко переживав за історичну долю своєї нації і не на мить не сумнівався в своїй правоті, хоча розумів, що "правда... про народ і про його лихо" не може пролунати.

Сьогодні, коли стало можливим надрукувати і прочитати "Щоденник" Олександра Довженка (хоча, можливо, це й не зовсім правильно, бо писалося це не для оприлюднення), ми можемо під іншим кутом зору поглянути на деякі історичні події.