Герой оповідання "Ялинка" Василько — мій ровесник: "Василькові виповнилося літ дванадцять". Але він був найстарший у сім'ї (де, крім нього, було ще двоє дівчаток) і розумів та поділяв турботи батьків, був співчутливий і уважний до них.

Дивлячись на батька, який у Святий вечір сидів зажурений, похиливши голову, Василько намагався вгадати причину його зажури — "чи того, що нездужають, чи того, що нема грошей викупити від шевця мамині чоботи?"

Коли до хати зайшов чоловік з міста, який хотів купити для панських дітей ялинку, що росла у їхньому садочку, батько погодився, бо ті три карбованці, які дають за ялинку, були дуже потрібні і своєчасні для сім'ї. Василькові було край жаль ялинки, адже це деревце — його, йому батько подарував ялинку, коли хлопчика похвалив учитель. Але Василько стримує свої почуття, бо жаліє батька і розуміє, що той згодився продати ялинку з крайньої нужди.

Хлопчик добрий і співчутливий не тільки до близьких йому людей. З тією ж добротою і розумінням він ставиться до навколишньої природи. Ялинку він сприймає як живу істоту, що здатна, як і люди, переживати різні почуття: радіти, вітаючи гостей, тремтіти від жаху, передчуваючи смерть.

Василькові хотілося плакати від жалю за ялинкою, але він стримувався, бо відчував себе дорослим, якому плакати не годиться. І тільки "дві сльозини скотились йому по щічках".

У сім'ї Василько перший помічник. І тому батько доручає йому важливу справу — відвезти ялинку до міста. Збившись з дороги, хлопчик заблукав у лісі, у нього зламалися сани. Почалася хуртовина, йому було холодно і страшно. Але Василько не розгубився, не запанікував, він шукав вихід із скрутного становища. Автор не розповідає докладно про те, як Василько врятувався від вовків. Ми, читачі, дізнаємося лише про переживання батьків і їхню радість від звістки, що їхній син врятований. І ми теж радіємо за Василька і віримо, що такий хлопчик не пропаде вжитті.