Повість Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків" є одним з найкращих, найбільш вражаючих творів української літератури. Вона занурює нас у чарівний світ гуцульського життя, звичаїв та обрядів, знайомить із міфологією, усіма дивовижними казковими істотами, які за уявленнями верховинців населяли цю частину Карпат.

Михайло Коцюбинський захопився гуцульським фольклором, способом життя, світоглядом цього дивовижного народу, коли зупинився на кілька днів на Гуцульщині, повертаючись з Італії. Довгий час він виношував мрію написати твір, у якому можна було б відобразити хоча б частинку цього чудового світу, висловити своє захоплення ним. Письменник вирішив ретельно підготуватися перед тим, як братися за перо. Він вивчав фольклорно-етнографічні матеріали з життя гуцулів: "Етнографічні збірники" Наукового товариства ім. Т. Шевченка, "Матеріали до гуцульської демонології" А. Онищука, "Гуцульські примівки" І. Франка, "Гуцульщину" Шухевича. Багато в чому допомогли Коцюбинському твори талановитого сина гуцульського народу Юрія Федьковича й оповідання про героїв цієї місцевості опришків та їхнього славного ватажка Олексу Довбуша. Допомагав письменнику в доборі матеріалу вчений-етнограф і фольклорист, член Наукового товариства ім. Т. Шевченка Володимир Гнатюк, який не тільки надсилав Коцюбинському різноманітні наукові праці, художні твори та збірки фольклорного матеріалу, а й запросив його до себе в гості до Карпат, у село Криворівию. Письменник мав змогу поповнити свої знання з життя і побуту гуцулів, підкріпити отримані з наукової літератури відомості живими враженнями, він познайомився з місцевою природою, яка залишила в його серці незабутні враження, вивчав говірки селян, записував незвичайні діалектні слова.

Отож, роботи було зроблено чимало, тому, мабуть, і результат виявився таким чудовим. Читаючи повість, ти сам ніби потрапляєш до мальовничого куточка Карпат, і тобі думається, що над головою шумлять смереки, десь недалеко біжить стрімкий Черемош. Важко повірити, що письменник не був гуцулом, настільки майстерно описав він їхнє життя.

Гуцули у повісті Коцюбинського — справжні діти природи, які живуть за її законами, прислухаються до того, що говорить земля, ліс, вода. Вони вірили, що природа одухотворена, що землю, гори, ліс разом з людьми населяють добрі та злі духи, чугайстри, мавки, щезники, вірили у силу магії, ворожінь та заклять, в те, що у різдвяну ніч до хати обов'язково прийдуть душі померлих. Для них це була не просто данина минувшині, а реальність, тому й Коцюбинський у своїй повісті виводить і мавку, і чугайстра, змальовує їх без скепсису, з позиції гуцульських уявлень, такими, начебто вони і справді існують. Мавка зображена саме такою, як її уявляв народ: лісова дівчина, що може заманити людину далеко в лісові хащі і загубити її життя. Вічним ворогом мавок змальовано чугайстра, він вистежує підступних лісових дівчат та розриває їх на шматочки.

Багато в повісті чудових коломийок, які були популярними у гуцулів. Письменник наділяє свою героїню, юну та вродливу Марічку, здатністю легко й швидко складати коломийки, проте, як відзначали дослідники, подібний дар мало багато гуцулок. Письменник змальовує багато обрядів, а особливо детально — зустріч Різдва. М. Коцюбинський підкреслював шанобливе ставлення гуцулів до тварин, до них перших носили різдвяні страви. Дуже сподобалась мені й казка-легенда про щезника — своєрідна версія створення світу, у якій на язичницькі уявлення наклалися християнські вірування. Мені здається, що таке дивне поєднання характерне гуцульському світу, визначає життя цього народу.

Талант Коцюбинського в цьому творі виявився настільки яскраво, що в читачів складається враження, ніби сам письменник належав до цього чарівного та яскравого світу.