Повість була написана М. Коцюбинським в 1911 році. В ній письменник висловив свої враження від Гуцульщини, самобутності і неповторності її народу. Письменник вивчав життя і побут гуцулів і в свята, і в будні. Вивчав їх звичаї, обряди, легенди і повір'я. Гуцули, за спостереженням автора, все життя проводять "у боротьбі зі злими духами". Вони були для Коцюбинського язичниками, жили ніби в минулому, отже, вони і є "тіні забутих предків". Вже сама назва твору натякає на загадковість, казковість і дихання віків. Людина і природа у творі — єдине одухотворене ціле, де сонце, вода, вогонь, смереки, трембіта — рівноправні учасники життя.

Головні герої твору — Іван Палійчук та Марічка Гутенюк. Іван і Марічка є справжніми дітьми природи, сприймають її як живу істоту, чарівну і загадкову. В повісті переплітаються дійсність і вигадка, реальне і фантастичне. Ще маленьким хлопчиком Іван уже знає, що в природі є живе і божественне начало. Він дивився перед собою, а бачив "якесь далеке і невідоме". Він навчився незвичайних мелодій від щезника, виявив спостережливість, задумувався над життям. Через його уяву, а також уяву Марічки і інших дійових осіб нам розкривається світогляд гуцулів, їх уявлення про злі сили — лісовиків, мавок, русалок, чорта Чугайстра. Вони "заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їм шкоду". Для Івана "весь світ був, як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна". Ми довідуємось, що трембіти грають коло хати, коли хтось помирає. В родині Івана всі були богомольні, часто ходили до церкви і водночас вірили в сили природи. Вірування далеких предків тісно перевилися в уяві цих людей з християнством. Після загибелі Марічки хлопець весь час чує її голос, розмовляє з нею. Уявне все більше забирає владу над ним. Йому з'являється Марічка в образі мавки, щезник, чорт. І нарешті в погоні за коханою він зривається зі скелі і гине...

М. Коцюбинский настільки тонко пройнявся цим незвичайним світом, настільки зрозумів мікрокосмос цих людей, їх життя, що в читача навіть не виникає сумніву, що ця історія — вигадка. І хто знає, може колись в іншому житті, хтось із нас був тією самою Марічкою, а хтось Іваном.