Ім'я М. Коцюбинського стоїть у ряду таких велетнів української літератури, письменників-борців, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка. Великий чарівник слова створив мистецькі цінності світового значення. Серед них повість "Fata morgana", "Тіні забутих предків", "Intermezzo" та інші.

Моїм улюбленим твором у мистецькій спадщині М. Коцюбинського є повість "Тіні забутих предків". У ній автор знайомить нас із життям народу Гуцульщини (Буковини).

Із перших сторінок повісті ми знайомимось із головними героями Іваном і Марічкою. Це справжні діти природи, яку вони сприймають як живу істоту, чарівну і загадкову. Обоє вони щедро обдаровані люди.

Ще з дитинства Іван і Марічка були нерозлучні. Пізніше, в пору юності, вони покохали одне одного. їхня любов була ніжною і поетичною, сповненою краси і чистоти. В їхніх стосунках "все було так просто, природно, відколи світ світом, що жодна нечиста думка не засмітила їм серця".

Та прекрасне кохання обривається... Гине Марічка, гине і душа Івана, бо перенести цю втрату неможливо. Ця сюжетна лінія кохання Івана і Марічки не може залишити читача байдужим, як не залишився до неї байдужим і я.

Кохання на все життя... Іван не зміг забути своєї дівчини. Ніщо йому не допомогло: ні шість років блукання, ні одруження з Палангою. Уві сні й наяву приходить до нього Марічка, чується її голос. Все прекрасне гине в його житті, гине він і сам...

Мені цей твір подобається тому, що він викликає в мене роздуми. Чому щасливе кохання має такий трагічний кінець? Що в житті головніше: духовність чи багатство? Чому не стали щасливими Паланга і Юра? Чи існує казковий світ? Сама повість — це реальність чи казка?

І я даю собі відповідь: "Тіні забутих предків" — це вічна казка, де правда бореться зі злом, любов із ненавистю. І ця казка не має початку і кінця...

Хотілося б, щоб всі мої однолітки прочитали цей твір і дістали насолоду.