Оповідання "Харитя" було написане Михайлом Коцюбинським, коли він учителював у селі Лопатинці. Дуже схвильованим був відгук Панаса Мирного, який у своєму листі писав: "У такій невеличкій приповісті так багато сказано! Чистою, як кринична вода, народною мовою..."

Дійсно, оповідання "Харитя" — один із шедеврів української літератури. Письменник із любов'ю змалював портрет дівчини — головної героїні оповідання: "Великі сині очі з-під чорних вій дивилися пильно й розумно. Смугляве личенько розчервонілося". Михайло Коцюбинський наче не може намилуватися Харитею. Письменник підкреслює добру вдачу дівчинки: вона була працьовитою, вставала дуже рано, хутенько варила їжу, годувала хвору матусю, а потім поралася по хазяйству. Коцюбинський наголошує, що Харитя була гожа до будь-якої роботи: "Любо було глянути на її дрібненькі, запечені на сонці рученята, що жваво бігали від однієї роботи до другої". Аж ось поспіло вдовине жито, вже сиплеться зерно на землю, а жати нікому — Харитина мати лежить недужа. Але тут у дівчинки промайнула рятівна думка: вона сама може допомогти бідній матусі! Харитя вже уявила вижату ниву, де виблискують на сонці золоті полукіпки.

Уранці-рано Харитя вийшла в поле. Горить на сонці ячмінь, широко стелеться килим зеленого вівса. Лячно було дівчинці серед безкрайого поля. Босі ноги дівчинки ступали стежкою. Треба було працювати, але робота ніяк не йшла. Харитя сумувала, бо ж бажання допомогти матусі було таким щирим. На щастя, селяни не дали вдовиці з дочкою померти від голоду: вони вижали їхнє поле громадою.

Письменник протягом усього оповідання наголошує на тому, що Харитя була люблячою й ласкавою донечкою. Харитя зверталася до матусі "матусю кохана", "матінко", а до хрещеного батька — "тату мій любий та милий". Михайло Коцюбинський підкреслює, що не має значення, чи скосила б дівчинка поле. Велике значення має необорний порух душі допомогти матері, яка слабує.

В оповіданні "Харитя" письменник майстерно розкрив психологію дитини, окреслив коло її думок та переживань. Михайло Коцюбинський намагався довести читачеві, що навіть «а таких умов повсякденного існування селяни здатні бути щирими, чуйними, добрими, а також відчувати прекрасне в оточуючому світі.