ЛЬВІВСЬКИЙ СОБОР 1946 («Собор Греко-Католицької Церкви») - псевдособор Української Греко-Католицької Церкви, який відбувся 8-10.3.1946 у соборі св. Юра у Львові.

Після смерті митрополита А. Шептицького (1.11.1944) за ініціативою радянських органів держбезпеки та особисто Й. Сталіна розпочалась ліквідація Української Греко-Католицької Церкви як нежалежного від радянських органів влади національного інституту та єдиної ланки зв'язку українців із Заходом.

Радянські засоби масової інформації розгорнули широку кампанію звинувачень церкви у коллабораціонізмі з німецькими нацистами та. підтримці українського руху Опору.

11.4.1945 відділи військ НКВС оточили собор св. Юра у Львові і заарештували митрополита Й. Сліпого, єпископів Н. Будка і М. Чарнецького (в червні 1946 засуджені до тривалих термінів ув'язнення), прелатів О.Ковалевського і Л. Куницького, цілий ряд священиків. Їм було заявлено, що греко-католицька церква з цього часу ліквідована. В цей же день співробітники органів держбезпеки заарештували у Станіславові єпископів Г. Хромишина та І.Латишевського. В 1945-46 все вище духовенство УГКЦ разом з урядовцями курії, викладачами теології та філософії богословських академій і семінарій, ченцями (всього бл. 1 тис. чол.) було заарештовано і вивезено на Схід.

Шляхом репресій радянські власті намагалися змусити ієрархію греко-католицької церкви погодитись на об'єднання з Російською Православною Церквою. Однак ні один з усіх заарештованих єпископів не зрікся єдності з Римом. В цих умовах радянські спецслужби розробили план проведення «Собору Української Греко-Католицької Церкви».

В травні 1945 у радянській пресі була опублікована відозва «Ініціативного комітету воз'єднання греко-католицької церкви з православною», яку підписали священники Г. Костельник, М. Мельник і А. Пельвецький. 8-10.3.1946 ініціативна група, діяльність якої повністю направлялась і контролювалась радянськими партійними органами і службою безпеки, скликала у Львові «Собор УГКЦ». Шляхом залякувань,часто і відвертого терору та знищення особливо непоступливих священників було сформовано групу учасників собору, яка складалася з 216 священослужителів (у Галичині служило 1270 священників) і 19 мирян.

У списках присутніх були виявлені особи, яких вже не було в живих. 9.3.1946 собор, незважаючи на абсолютну неканонічність (повна відсутність канонічних єпископів УГКЦ), проголосив скасування Берестейської унії 1596 і «воз'єднання» з Російською Православною Церквою.

28.8.1949 на регіональному релігійному з'їзді у Мукачеві таким самим чином було проголошено про розрив унії з Римом і підпорядкування греко-католицької церкви на Закарпатті Московському Патріархові.

Незважаючи на неканонічність Л.с., радянський уряд визнав Українську Греко-Католицьку Церкву скасованою і розпочав ліквідацію її парафій та церков.

Внаслідок протидії рішенню Л.с. бл. тисячі священиків було заарештовано, засуджено до тривалих термінів ув'язнення або депортовано. І лише незначна частина священослужителів, не витримавши психологічного і фізичного тиску, формально перейшла до православ'я. Бл. 200 священників взялися творити структуру Української Греко-Католицької Церкви у підпіллі.

Більше 40 років священослужителі і вірні УГКЦ були змушені таємно дотримуватись обрядів і свят своєї церкви, наражаючись на переслідування та репресії з боку органів влади.

В 1972 проголошена Львівському собору «реунія» УГКЦ була ратифікована помісним собором Російської Православної Церкви.

На Заході Львівський собор був визнаний неканонічним, а ліквідація УГКЦ проголошувалась незаконною (папська енцикліка «Східні Церкви» від 15.12.1958).

В кінці 1980-х рр. розпочалася боротьба за легалізацію УГКЦ, однієї з двох українських національних Церков.

1.12. 1989 діяльність УГКЦ була легалізована в Україні.

Постанова псевдособору

:: ПОСТАНОВА СОБОРУ

про ліквідацію Берестейської унії 1596 р., про розрив з Ватиканом та про возз'єднання з Руською православною церквою

:: Відомості про становище Греко-Католицької Церкви в західних областях України з інформаційного звіту уповноваженого Ради в справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР по УРСР за липень-вересень 1945 року

:: Докладна записка по ликвидации церковной унии в пяти областях УССР

про ліквідацію Берестейської унії 1596 р., про розрив з Ватиканом та про возз'єднання з Руською православною церквою

Зібравшись у кафедральному храмі Святого Юрія у Львові, перший раз в історії волелюбних народів, братськи об'єднаних в Великому Союзі Радянських Соціалістичних республік, зібрані в єдину Українську Радянську державу і український нарід став з'єдинений, заслухавши доповідь голови Централі Ініціативної групи греко-католицької Церкви по возз'єднанню з Руською Православною Церквою о. д-ра Гавріїла Костельника і після переведеної дискусії, Собор стверджує:

1. Що Рим штучно виломився в XI столітті з первісної братерської православно-соборної Церкви, щоб таким чином накинути свою диктатуру всій Церкві; що церковна унія була накинута нашому народові в. XVI столітті римо-католицькою агресивною Польщею, як міст до спольщення і златинізування нашого українського (і білоруського) народу; що в теперішній нашій ситуації, коли завдяки героїчним подвигам і славній перемозі Радянського Союзу, всі українські землі найшлися разом і український нарід став хазяїном на всіх своїх землях, було б нерозумним піддержувати далі уніатські тенденції і було б непрощенним гріхом продовжувати в нашому народі ненависть та братовбійну борню, причиною якої була в історії унія та й завжди мусить бути.

Виходячи з цих засад, Собор постановив відкинути постанови берестейського Собору з 1596 року, зліквідувати унію, відірватись від Ватикану і повернутись до нашої батьківської святої православної віри і Руської Православної Церкви.

2. Зважаючи на Христові слова "да всі будуть єдино", тобто, що християнам слід єднатися в любові і богопочитанні, постановивши приєднатися до Руської Святої Православної Церкви, Собор вважає необхідним вислати в цій справі прохання до Його Святості Алексія, патріарха Московського і всієї Русі, і про свої постанови повідомити Раднарком УРСР, а також Голову Ради в справах Руської Православної Церкви при Раді Народних Комісарів СРСР.

3. Зважаючи, що римські папи в історії завжди вели свою себелюбну політику, Собор висловлює своє переконання в тому, що в умовах, коли волелюбні народи всього світу боролись за своє існування, Ватикан цілком стояв на боці кривавого фашизму і виступив проти Радянського Союзу, який зусиллям всіх братськи об'єднаних народів захистив наш український нарід від рабства і знищення та об'єднав всі наші землі в єдину Соборну Українську Радянську Державу, а тим самим і визволив нас від національного і церковно-релігійного поневолення.

Собор висловлює від імені всього духовенства і віруючих свою глибоку подяку за це визволення державним мужам Великого Радянського Союзу і Української Держави, довір'я до яких так однодушно продемонстрували всі народи під час виборів до Верховної Ради СРСР, і свідчить про незломну вірність своїй Батьківщині.

4. 3 нагоди повороту до Святої Православної Церкви, Собор постановив вислати відповідні телеграми до Його Святості Царгородського Вселенського Патріарха, до Його Святості Алексія Патріарха Московського і всієї Русі, до Його Високопреосвященства Йоана, митрополита Київського і Галицького, Екзарха всієї України, а також прийняти звернення від Собору до всього духовенства і віруючих уніатської Церкви, щоб повернулись до віри своїх предків.

Діяння Собору греко-католицької церкви 8-10 березня 1946 року у Львові. Видання Президії Собору.-Львів, 1946.- С. 127, 128.