Якщо ви хочете дихати свіжим повітрям, поспішайте у село, де зустрінетесь з героями Миколи Куліша.У цьому розділі ми з вами знову опинилися у селі. Але зараз ми його побачимо за часів Радянської влади. А нашим гідом буде Микола Куліш. Заглибимося трохи в біографію Миколи Куліша. Народився він у 1892 році на Херсонщині. Вже п’яти років відправили його пастушкувати, та ще й нянькою довелося йому бути. Тому Микола скоріше пішов вчитися: спочатку до народної школи, а потім до училища. Але звідти його виключили за симпатії до поглядів РСДРП. Куліш вступає до Олеш-ківської земської гімназії. Але її раптом закрили. Мріючи одержати атестат зрілості, він екстерном складає іспити за гімназичний курс. У 1914 році його бажання здійснилося. Микола мріє про університет. Але розпочалася світова війна. Що поробиш, треба було йти до Одеської школи прапорщиків, а згодом їхати на фронт. Замість університетських знань прийшлося здобувати військових. У 1919 році він формує Дніпровський селянський полк, сам стає начальником штабу. Цікаво те, що Микола Куліш послужив прототипом образу Данила Чабана з роману Ю. Яновського «Вершники».

Після закінчення війни редагує газету, завідує повітовим відділом народної освіти, що дало йому можливість часто їздити по селах, вивчати життя селян. Працював він і в органах народної освіти Одеси і Харкова, в редакції журналів «Політфронт», «Червоний шлях», якийсь час очолював письменницьку організацію ВАПЛІТЕ. В часи сталінського беззаконня М. Куліш був репресований, а в листопаді 1942 року його життя обірвалось у неволі. І досі невідомо, де його могила. Щоб написати твір на тему «Українське село 20-х років у п’єсах Куліша», нам треба розглянути п’єси «97», «Комуна в степах» то «Прощай, село». Про що ж в них розповідається? У драмі «97» М. Куліш звертається до трагічних років голоду на Україні. В основу твору драматург поклав факти, про які навіть тоді намагались не говорити вголос: голод, насильне вилучення церковних коштовностей, людоїдство. Невже це відбувалося в українському селі? Більше схоже на картину з фільму жахів.

На початку першої дії довідуємось, що на Рибальчанську слобідку насувається страхіття голоду. Дружина Івана Стоножки Ганна запалила у печі і, схилившись на комин, сумує та тужить, що нічого варити: «Отакого наробили, що й варити нічого. Слобода!..» Раділа б, навпаки, що трохи відпочине від «стряпні» - а то плаче. Революція всіх звільнила: усіх селян від можливості мати їжу, а жінок - ще і від її приготування. Тому зі злістю й кидає Ганна в лице синові Васі та сусідові Мусію Копистці, які сиділи за книгою, такі слова: «Ой лишечко! Так от що слобода наробила!».

Проте це ще не все. В хаті з’являються дві шпигунки, переодягнені черницями, яких послано багатіями з метою викликати у селян невдоволення і обурення нібито «антигромадськими» діями комунарів. Сюжет - ніби в класичному детективі. Мусій Копистка виконує роль детектива і ловить черниць на брехні. Далі вже Вася бере на себе обов’язки шпигуна, проте вже з іншого боку. А потім сюжет розгортається ще цікавіше. До хати Івана Стоножки з пляшкою горілки заходить Панько - Змій-спокусник - і переконує Мусія Копистку, що ніякої провокації не варто боятись, немає «ніякої воєнної небезпечності». Але це зовсім не так, просто цього Панька завербував до себе Гиря - глитай - за допомогою своєї дочки. Панька відразу розкусили: «Юда-предатель! Хабарник! Гад!..» Залишається тільки пожалкувати, що це був не 37-й рік - Панькові б навіть і цих слів не говорили.

А тут надходить такий час, що їсти зовсім нічого. Що ще робити, як не обмінювати церковні коштовності на хліб? За цю пропозицію виступають 97 незаможників з 189 селян. Незаможники перемагають, хоч ця перемога і тимчасова. Продовжується наступ голоду, більшість людей помирає, з’являються на селі людоїди, а багатії намагаються захопити владу в свої руки. Сцена самосуду над ревкомом та іншими селянами - кульмінація драми. Розв’язка відбувається, коли приїздить Сергій Смик і продармієць з рушницею, які обміняли церковне золото на 97 пудів хліба. Страшна «казочка» закінчується добре, хоч повинна була закінчитися трагічно за задумом М. Куліша. Треба було показати, що злидарям усміхнулася доля. Революція! Земля стала їхньою. Адже Копистці колись «і на землю забороняли сісти, а тепер його й на плисові крісла садовлять, раду з ним радять…»

Отже, в своєму творі ви повинні зобразити і перекручення, які робилися у суспільстві за Радянської влади й одночасно те, що безземельні селяни нарешті отримали те, про що мріялось віками, - землю. Треба охарактеризувати образ Мусія Копистки, адже він є представником цього «безземельного селянства». Мусій щиро дбав про бідноту, хотів для неї кращого життя, шанував трудящу людину. Він очолював комітет незаможників. Це посилювало в ньому почуття відповідальності, причетності до всього, що відбувається. Мусій - людина великої сили волі, зібраності, внутрішнього самоконтролю. Коли натовп загрожує розправою, він не втікає за порадою дружини, а бере на себе керівництво, організовуючи «ревком», оголосивши себе його головою, а підлітка Васю - секретарем: «Тут і не требується обирати. Тут так: об’явився - й шабаш. Аби тільки за бідний клас стояв. Такий совіцький закон є».

Своєрідним продовженням п’єси «97» є п’єса «Комуна в степах». Цей твір присвячено складним взаємовідносинам на селі за часів непу. І знову тут бачимо боротьбу багатіїв з активістами або навпаки. Вчорашні бідняки будують собі комуну, а багатії - сільськогосподарську артіль. Нічого, правда, з цієї комуни поки що не вийшло. Вбивають навіть її «серце» - дівчину Химу. Але вбивцю Вишиваного ловлять і відправляють у район. Хима гине саме тоді, коли самоук-винахідник Яків Мовчан відремонтував зруйнованого млина. Перестало битись Химине серце - залунав гудок. Здригнувся, побіг пас. «Машина запрацювала, ніби на зміну людському серцю». Можливо, Куліш і вірив у цю комуну, але якось із сумом, бо навіть Яків говорив про неї: «Не сад соціалізму, а сад сухих досад». Та в кінці колишній наймит Лавро говорить: «Комуну ми збудуємо! Час і життя та діло наше ще тільки починаються…» В своєму творі якраз можете зобразити протиріччя між гучними гаслами і дійсністю.

Тема нового села завершується п’єсою «Прощай, село». Ми бачимо настрої селян часів колективізації, їхні сподівання і сумніви, суперечки і конфлікти і, як завжди, класову боротьбу. В п’єсі розповідається про родину колишнього бідняка Романа, якому добре за Радянської влади, а вступати в колгосп йому поки що боязко, не хоче він і втратити землю і вже здобутого благополуччя. «Більшого мені й не треба, - каже він. - І влада з мене задоволена і я з влади… і звізду червону, п’ятикутну онукові зробив, щоб по-новому різдво розумів». А старшому синові Романа не до душі вже ні середняцтво, ні колгосп. Його мрія - якнайскоріше розбагатіти, зате молодший повертається в село як 25-тисячник. Таким чином відбувається соціальне розшарування села.

В своєму творі вам слід розповісти про зубожіння села, про створення колгоспів, про боротьбу з багатіями. Все це зв’язати власними думками. Не обов’язково дотримуватися тільки тих тезисів, що подані у підручнику. Знайте, у різних підручниках вони можуть бути зовсім протилежними: з однієї точки зору Куліш підтримував революцію і викачування хліба з українських сіл, а з іншої - навпаки. Але подумайте, чи загинув би тоді М. Куліш у неволі, якщо б приймав на «гура» усі вказівки Радянської влади?