Творчість Миколи Куліша — це багатогранне, гранично загострене зображення побуту, психології, соціально-культурних процесів в Україні перших десятиліть XX століття. Доля українського села, духовні пошуки інтелігенції, морально-психологічні тенденції в робітничому середовищі, аспекти національно-історичного розвитку та перспективи України — ось такі основні проблеми його творів.

Творчість Миколи Куліша — це складна система різноманітних художніх чинників, концепцій. Якщо у перших драмах переважають реалістичні картини, то, наприклад, у "Народному Малахієві" багато картин символічно-умовного характеру, а у "Маклені Грасі" спостерігаємо світоглядне і філософське зіткнення особистостей.

Важливе композиційно-змістове значення у більшості драм Миколи Куліша мають екстремально загострені сцени, які розкривають усю психологічну глибину характерів героїв, по-своєму розставляють акценти їхньої поведінки. У центрі уваги драматурга завжди стоїть особистість у різних своїх проявах, тому його драматургію називають часто "характерологічною". У героях Куліша узагальнено представлено "больові точки" його часу, тому характери персонажів великою мірою історичні.

Персонажі Куліша діють у конкретних умовах, деталізованому інтер'єрі, чітко описаній життєвій ситуації. Зіткнення відбуваються як у стосунках з іншими героями, так і в свідомості самих персонажів. На специфіку характеру завжди впливає особливість території та історичного моменту, коли відбувається дія. Час історичний немов персоніфіковано в характерах, оскільки в драмі стикаються сучасне і минуле, творячи динаміку дії.

Структура драматичного образу, який витворює Куліш, характеризується багатоплановістю зображення. Його герої живуть насиченим духовним життям, полемізують, мислять, борються за свої переконання.

Загальна тенденція збагачення художньої форми, яка була властива драматургії М. Куліша, формувалася такими чинниками, як прагнення різнобічної динамізації дії, характерів, ритму п'єси; ускладнення структури драматичного твору шляхом використання багатої палітри композиційних нюансів, деталей. Усе це створювало композиційно-структурну своєрідність і непересічність художнього твору.

Одним із засобів динамізації композиції твору став для Куліша діалог, що часто переростає у полілог. Це одна з визначальних ознак його драматургії.

Наприклад, коли у розмову Мини Мазайла з дочкою та дружиною про зміну прізвища вривається репліка Мокія, це звучить неначе вибух: "Дочка.— Сіренський! Розов! Де Розе! Тюльпанов! Ну? Мазайло. Ну, гаразд. На тиждень... Все одно скоро скажу... Прощай, Мазайло! Здрастуй!... Мокій. Мазайло-Квач, Улю! Це ж таке оригінальне, демократичне, живе прізвище. Це ж зовсім не те, як якесь заяложене, солодко-міщаньке: Аренський, Ленський, Юрій Милославький... Взагалі українські прізвища оригінальні, змістовні, колоритні... Рубенівські — от! Убийвовк, наприклад, Стокоз, Семиволос, Загнибога. Загнибога! Прекрасне прізвище, Улю! Антирелігійне! Це ж не те, що Богоявленський, Архангельський, Спасов. А німецькі хіба не такі, як українські: Вассерман — вода-чоловік. Вольф — вовк.".

Також визначальне місце у Кулішевій драматургічній системі посідає художня мова. Письменник утверджує себе як живописець слова, вербального вираження буття. Зі словом він пов'язував можливість суто філологічної словесної гри, від слова починалася побудова індивідуального характеру персонажа, у слові часто втілювалося напруження конфлікту. Ось, наприклад, гострий виступ дядька Тараса з питань мови: "Нехай ми шовіністи. Нехай... Проте ми расєйщини в нашій мові ніколи не заводили, а що ви робите, га? Що ви робите, га? Є слово "універсал". А ви "маніфеста" заводите, а слово УНР, а ви УСЕРЕСЕР пишете? Га? Га?.. Рідне слово "пристрій" ви на "апарат" обернули, а забули, як у народній мові про це говориться? Що без пристрою і блохи не вб'єш, забули, а ви думаєте апаратом, га? По газетах читаю — слово "просорушка" за "шеретовку" править, і це така українізація, питаюсь, га? Самі ви ще не шеретовані, і мова ваша радянська нешеретована..."

Тьотя Мотя виявляє свою необізнаність у питаннях мови, коли заявляє: "Та ще й по-українському. Всі козаки говорили по-руському. Донські. Кубанські, запорозькі. Тарас Бульба, наприклад... Тарас Бульба, Остап і Андрій — і я не знаю, як дозволив наш харківський Наркомос виступати їм і співать по-українському, та ще й де?.. У городській опері. Сто... Сто ж просто безобразіє!"

Мовою дійових осіб митець засвідчив безмежний потенціал поетики народного мовлення. Драма "Мина Мазайло" стала одним з прикладів гранично вивершеної художньої мови.

Таким чином, ми можемо зазначити, що у своїй драматургічній творчості, зокрема в драмі "Мина Мазайло", Микола Куліш втілив найкращі здобутки українського та європейського театру, використавши можливості оригінальної композиції твору, неперевершені емоційні виражальні засоби української мови, філологічну гру слів, чим і досяг такого впливу на читача та глядача.