Н. В. Гоголь - великий письменник першої половини XIX століття. У своїх добутках він торкався проблем, актуальні в цей час. Своєрідність його творчості полягає в тім, що він одним з перших показав найширшу картину чиновницької Росії. Гоголя дуже хвилювало й тривожило майбутнє своєї Батьківщини, і це яскраво відбилося в поемі «Мертві душі», у ліричних відступах письменникО. У добутку ми можемо побачити два типи ліричних відступів: епічні, які служать для розкриття характерів і образів, і ліричні, що відображають переживання автора про долю Росії. На початку поеми Гоголь розповідає читачеві про товстих і тоненьких чиновників.

Саме ці фізичні якості, на думку письменника, і є головними в людині, що визначають його долю й поводження. У місті NN було два роди чоловіків: товсті й тоненькі. Тоненькі більше вилися біля дам і займали не дуже важливі місця, по особливих дорученнях, а товсті - «були почесні чиновники в місті!». Вони займали найважливіші пости. У цих відступах Микола Васильович відображає характери поміщиків. Гоголь розташовує глав по ступені деградації людських якостей. З поміщиків можна виділити злого кріпосника Плюшкина, якого Гоголь називає «дірою на людстві». Письменник, прагнучи донести до читача весь біль і свої переживання про долю кріпосного народу, показує страшну картину в маєток Плюшкина.

Скупий хазяїн зовсім не годує своїх селян, говорячи при цьому, що в нього « народ-те ненажерливий, від ледарства завів звичку тріскати», за останні три роки в нього вмерло вісімдесят чоловік, а сімдесят утекло, не витерпіло голоду. Двірські пізньої взимку бігають босоніж, тому що хазяїн має тільки одні чобіт для селян, які надіваються, коли вони входять у покрову будинку. Описуючи цю сумну картину, Гоголь також хоче підкреслити й силу, мужність, десь навіть героїзм простого російського народу. Ліричні відступи про Русь зв’язують разом мотив дороги й образ російського народу. Дорога - мотив, що організує весь сюжет, і себе Гоголь бачить у ліричних відступах як людини шляху: «Колись, давно, у лета моєї юності… мені було весело під’їжджати в перший раз до незнайомого місця…

Тепер під’їжджаю до всякого незнайомого села й дивлюся на її вульгарну зовнішність; моєму охолодженому погляду мені не смішно… і байдуже мовчання зберігають мої недвижні вустО. Про моя юність! Про моя совість!». Н. В. Гоголь багато міркував про долю Росії, кожний рядок поеми просочений любов’ю до країни, глибокими переживаннями. «Чи не так і ти, Русь, що жвава необ-гнана трійка несешся?.. Русь, куди ж несешся ти? дай відповідь. Не дає відповіді!»

В образі трійки втілилася вся Росія, і на питання: «Куди ж ти несешся?» - не дає відповіді. На жаль, і сам письменник не знає, куди вона приїде, якщо правити їй будуть люди, подібні Чичикову, Манилову, Плюшкину.