Микола Васильович Гоголь не раз звертався до теми чиновницької Росії. Сатира цього письменника торкнулася сучасних йому чиновників у таких добутках, як «Ревізор», «Шинель», «Записки божевільного». Ця тема знайшла своє відбиття й у поемі Н. В. Гоголя «Мертві душі», де, починаючи із сьомої глави, чиновництво перебуває в центрі уваги. На відміну від детально змальованих у цьому добутку портретів поміщиків образи чиновників дані тільки декількома штрихами. Але вони настільки майстерні, що створюють у читача повне подання про те, яким був російський чиновник 40-х років XIX сторіччя. Це й губернатор, що вишиває по тюлі, і прокурор із чорними густими бровами, і поштмейстер, гостряк і філософ, і багато хто інші. Створені Гоголем портрети-мініатюри добре запам’ятовуються по характерних деталях, які дають повне подання про того або іншого персонажО. От, наприклад, чому начальник губернії, людина, що займає дуже відповідальна державна посада, описаний Гоголем як добряга, що вишиває по тюлі? У читача напрошується думка, що більше він ні на що не здатно, раз його характеризують тільки із цієї сторони.

Та й у зайнятої людини чи навряд найдеться час для такого заняття. Те ж можна сказати й про його підлеглих. А що ми знаємо з поеми про прокурора? Те, що він, як людина дозвільний, вірно, сидить будинку. Так про нього озивається Собакевич. Один із самих значних чинів міста, покликаний стежити за законністю, прокурор не утруждал себе державною службою. Він займався тільки підписуванням паперів. А всі рішення приймав за нього стряпчий, «перший хапуга у світі». Тому коли прокурор умер, мало хто міг сказати, що було видатного в цій людині. Чичиков, наприклад, подумав на похоронах, що єдине, чим може запам’ятатися прокурор, - це чорними бровами. «…Навіщо він умер або навіщо жил, один Бог відає» - цими словами Гоголь говорить про повну безглуздість життя прокурора. А яким змістом наповнене життя чиновника Івана Антоновича Кувшинное рило? Набрати побільше хабарів.

Цей чиновник вимагає їх, користуючись своїм службовим становищем. Гоголь описує, як Чичиков поклав перед Іваном Антоновичем «папірець», «яку той зовсім не помітив і накрив негайно книгою». Н. В. Гоголь у поемі «Мертві душі» не’ тільки знайомить читача з окремими представниками чиновництва, але й дає їхню своєрідну класифікацію. Він ділить їх на три групи - нижчі, тонкі й товсті. Нижчі представлені дрібними чиновниками (писарі, секретарі). Більшість із них п’яниці. Тонкі - це середній прошарок чиновництва, а товсті - губернська знать, що вміє витягати чималу користь зі свого високого положення. Автор дає нам також подання про спосіб життя російських чиновників 30- 40-х років дев’ятнадцятого століття. Гоголь порівнює чиновників з ескадроном мух, що налітають на ласі шматочки рафінаду.

Їх займають гра в карти, пиятики, обіди, вечері, плітки. У суспільстві цих людей процвітає «підлість, зовсім безкорислива, чиста підлість». Гоголь зображує цей стан як злодіїв, хабарників і ледарів. От чому вони не можуть викрити Чичикова в його махінаціях - вони зв’язані круговою порукою, у кожного, що називається, «рильце в гармату». А якщо вони спробують затримати Чичикова .за шахрайство, всі їхні гріхи вилізуть назовні. В «Повісті про капітана Копейкине» Гоголь завершує даний їм у поемі колективний портрет чиновника.

Байдужість, з яким зіштовхується герой війни інвалід Копейкин, жахає. І тут уже мова йде не про яких-небудь дрібних повітових чиновників. Гоголь показує, як зневірений герой, що намагається одержати покладену йому пенсію, доходить до найвищих інстанцій. Але й там він не знаходить правди, зіштовхуючись із повною байдужістю високопоставленого петербурзького сановника. Тим самим Микола Васильович Гоголь дає зрозуміти, що пороки вразили всю чиновницьку Росію - від маленького повітового містечка до столиці. Ці пороки й роблять людей «мертвими душами». Гостра сатира автора не тільки виставляє напоказ чиновницькі гріхи, але й показує страшні соціальні наслідки бездіяльності, байдужості й спраги наживи.