Аналіз бесіди Чичикова з Іваном Антоновичем «глечик рило. Це чудовий по своїй лаконічності епізод. Іван Антонович не просто хабарник, а досвідчений артист в цьому ремеслі. Потрібно бути справжнім віртуозом, щоб зовсім «не помітити» покладені перед ним гроші, але тут же накрити їх книгою. У цьому жесті - весь характер Івана Антоновича, найдрібнішого гвинтика в системі чиновницького апарату. Можна переконатися в круговій системі хабарництва, справжнім «поетом» якого постає Іван Антонович. Він «начебто і не чув» зверненого до нього питання Чичикова, Незважаючи на те, що вже видали його помітив. Вже сама поза Івана Антоновича красномовно свідчить, що тільки хабарем можна привернути його увагу. Отримавши її, чиновник миттєво починає розмовляти з Чичикова «ласкавіше», обіцяючи не затягувати оформлення справи. Так автор створює чітке уявлення про те, що всі чиновники від малого до великого беруть хабарі - беруть не тільки для себе, але і для своїх начальників (згадка Івана Антоновича про «інших»). І це є для них нормою, на цьому тримається весь чиновницький апарат.

Аналізу фрагмента поеми - Авторській характеристиці чиновників, пропонуємо учням наступні питання: Чому чиновники після оформлення купчої вирішили відправитися до поліцмейстера? Як характеризує його Гоголь? Чим він заслужив «загальну любов» міста і купців? Як характеризує письменник інших чиновників? Що він говорить про їхні взаємини між собою? з вищим начальством? У яких епізодах розкривається свавілля чиновників, ігнорування прямих службових обов’язків? Що говорить Гоголь про їх духовних інтересах, запитах?

Допомагаючи осмислити характеристику поліцмейстера, необхідно звернути увагу на те, що його образ продовжує тему хабарництва, так виразно прозвучала в сцені розмови Чичикова з Іваном Антоновичем. У мистецтві хабарництва поліцмейстер чи не перевершує його. «Йому варто тільки моргнути, проходячи повз рибного ряду», щоб на його столі зараз з’явилися всілякі закуски: «У крамниці і в гостинний двір він навідується як в свою власну комору». Розмах його апетиту такий, що він, за словами Гоголя, Отримує «удвічі більше доходу супроти своїх попередників». Це, однак, ні в кого не викликає нарікань, в тому числі і у тих, кого він обдирає поборами. «Купці перші дуже любили його». Чим же вдалося завоювати поліцмейстера «загальну любов» і популярність в місті? Почасти - своїм панібратські стосунки з підлеглими: він кумілся з купцями (хрестив у них дітей) і т. п., але головним чином тим, що, використовуючи своє службове становище, покривал всеможливі, множити їх прибутку.

Хабарництво - Головний, але далеко не єдиний порок чиновників. Не менш страшним є цілковитий свавілля в справах, відкрите ігнорування своїх прямих службових обов’язків. Так, збираючись здійснювати купчу, Чичиков не боїться спізнитися в палату, бо знайомий голова може «продовжити і укоротити присутність за своїм бажанням». Той же голова після здійснення купчої дає своїм підлеглим розпорядження взяти з Чичикова тільки половину митних грошей, а решту віднести на рахунок іншого прохача.

У збірному портреті губернських управителів важлива роль належить авторській характеристиці, в якій розкриваються їх взаємовідносини один з одним, з начальством. Це - зовнішня доброзичливість і сімейність в їх спілкуванні між собою, і чиношанування, улесливість - перед вищим начальством ‘, кожне слово, міміка, жест якого ловляться на льоту. Користолюбці, хабарники, нероби, лицеміри, підлабузники, кар’єристи, ці чиновники-люди вкрай невисокою духовної культури. Так, всі захоплення поезією у голови палати зводиться до читання напам’ять єдиною балади Жуковського «Людмила»; поштмейстер зачитується творами переважно релігійно-містичного характеру. Вузькість духовних запитів чиновництва виразно відтінює Гоголь, використовуючи прийом алогізму: «Інші теж були більш-менш люди освічені: хто читав Карамзіна, хто« Московские ведомости », хто навіть і зовсім нічого не читав».

Завершуючи аналіз, Розглядаємо сцену «Рада у поліцмейстера». Звернемо увагу на те, що сцена у поліцмейстера виявляє не лише внутрішню нікчемність чиновників, а й головне - нездатність їх (людей, які вирішують державні справи!) Мислити, аналізувати, приймати самостійні рішення. У своїх здогадах, хто такий Чичиков і навіщо йому «мертві душі», чиновники доходять до повного абсурду, припускаючи в ньому фальшивомонетника, ревізора (чиновника генерал-губернаторської канцелярії), переодягненого розбійника, капітана Копєйкіна і навіть Наполеона, який втік з острова св. Олени.

У цій справі управителів міста найбільше хвилює не стільки, хто такий Чичиков, злочинні чи ні його дії, а те, яке місце займає він на ієрархічній драбині, чи є «такою людиною, яку потрібно затримати і схопити, як Насильник, або ж він такий людина, Який може сам схопити і затримати їх всіх як Насильник ».

Хвилювання чиновників погіршилося звісткою про призначення нового генерал-губернатора. Воно вразило їх, як грім, змушуючи губитися у здогадах: чим викликано це призначення? до чого причепиться нове начальство? з чого почне свої «перебирання, распеканія, взбутетеніванія, посадові юшки»? за який з «гріхів» доведеться відповідати? За те чи, що проти повальної гарячки не було прийнято належних заходів і від неї загинуло багато людей в лазаретах, лікарнях? За те ж, що в п’яній бійці Сольвичегодську купці скоїли вбивство, але, відкупившись за величезну хабар, залишилися без покарання? Чи за те, що вбитий казенними селянами блудлива засідатель Дробяжкін був оголошений померлим від апоплексичного удару, тому що людині мертвому «не багато у тому пуття, якби навіть він і виграв справу, а мужики були ще живі, отже, для них дуже важливо рішення на їхню користь »? Кожне з цих припущень змушувало губернських управителів втрачати голову і трястися від страху перед відплатою. Страх - пружина всіх наступних дій, вжитих ними з метою запобігти загрожує небезпека, починаючи від переговорів з поміщиками, в тому числі і Ноздрьовим, хоча всі знали, що йому не можна вірити, і кінчаючи нарадою у поліцмейстера. Страх ж стане в кінцевому підсумку і причиною смерті прокурора. Підводячи підсумки уроку, вчитель ще раз підкреслить критичний пафос зображення чиновництва в поемі, а також відзначить, що за своїм характером, звичками, поведінкою губернські чиновники багато в чому нагадують повітових чиновників з «Ревізора», хоча і не повторюють їх.

У «Мертвих душах» письменник показав вже не вузько замкнуте коло провінційних управителів повіту, але звернувся до зображення губернського міста - основний адміністративно-територіальної одиниці царської Росії. На відміну від «Ревізора», чиновницька середовище в «Мертвих душах» показано, крім того, в тісних контактах і з поместноусадебним світом, і з життям обох столиць, неподалік від яких-за словами Гоголя, перебував зображуваний їм місто. Тема Петербурга присутній майже у всіх розділах поеми. Це значно розширює просторове зображення і тим самим виразно відтінює повсюдний характер службового свавілля. Таким чином, чиновницький світ поеми - це той же світ «мертвих душ», що і поміщицька середовище, але у владу йому віддані не тільки фортечні селяни, але весь народ, вся держава.