Характеристика Собакевича. Характер Собакевича починає розкриватися перед нами ще в першому розділі, коли він, ледь познайомившись з Чичикова, тут же наступив йому на ногу, сказавши: «Прошу вибачення». Ці неповороткість, незграбність і небагатослівність відразу ж справляють враження чогось грубожівотного, малорухомого, важкого. Воно нескінченно посилюється в ході подальшого знайомства з ним. Основними рисами характеру Собакевича є звіряча жорстокість і хижість. Не випадково Гоголь порівнює його зі «середньої величини ведмедем». Він небагатослівний, володіє залізною хваткою, собі на умі, його практично не можна обдурити. Характер Собакевича чудово схоплений письменником і розкривається не тільки в зовнішності, але і в його манері говорити, рухатися, в усьому: укладі його життя. Ще під’їжджаючи до маєтку, Чичиков звернув увагу на «великий дерев’яний будинок з мезоніном, червоним дахом, темно-сірими, або краще дикими стінами», на те, що «двір оточений був міцною і непомірно товстою дерев’яною гратами», чго стайні, сараї і кухні були побудовані з повновагих і товстих колод, «визначених на одвічну стояння».

Кожна річ в будинку Собакевича, починаючи від «пузатого горіхового бюро на пренелепих чотирьох ногах» і закінчуючи останнім стільцем, дивно тісно зрослася зі своїм господарем і, здавалося, казала: «Я теж Собакевич. І я теж дуже схожа на Собакевича ».

Однак, підкреслюючи грунтовність і міцність помісного побуту Собакевича, Гоголь разом з тим підкреслює його незграбність і потворність. При цьому важливо підкреслити: потворність речей, потворність обстановки видають і потворність людської душі. У чому ж вона проявляється? Для Собакевича характерно надзвичайно вороже ставлення до всього, що пов’язане з духовним началом в людському житті. У його очах просвітництво, культура - все тільки вигадки, нікому не потрібні і шкідливі. «Говорять: просвітництво, освіта, а це освіта - фук!» - Заявляє він, непохитно впевнений у своїй правоті.

На тверде переконання Собакевича, єдино важливою справою життя може бути тільки турбота про власне існування і благополуччя. Насичення шлунка у нього при будь-яких обставин (вдома або в гостях - не важливо) завжди стоїть на першому плані.

Виключно яскраво розкривається куркульсько-ведмежа хватка Собакевича в сцені купівлі-продажу «мертвих душ» (у ході аналізу її бажано прочитати в класі). Перш за все тут звертає увагу поза Собакевича в продовження усієї розмови з Чичикова, що видає його звірячу хватку хижака: «Собакевич все слухав, нахиливши голову», далі знову: «Собакевич все слухав, нахиливши голову», потім знову: «Собакевич слухав, все по як і раніше нагнувшись голову ». І, нарешті, перша фраза, яку він вимовляє: «Вам потрібно мертвих душ? Будьте ласкаві, я готовий продати », - сказав Собакевич, вже трохи підняти голову». Все це нагадує уважне вистежування видобутку хижаком і стрімкий кидок із засідки їй назустріч, коли вона виявляється в межах досяжності. Слухаючи витіюваті підступи Чичикова до цікавить його темі, розважливий і хитрий Собакевич чудово розуміє, що все це ще далеко від суті справи, але тільки-но ця суть стала йому зрозуміла, він діловито обриває красномовство Чичикова, і це виразно відтінює письменник зміною його пози.

На відміну від Манілова, Ноздревой, Коробочки, Собакевич миттєво оцінює вигідність пропозиції Чичикова і прагне зірвати куш побільше, заламуючи ціну відразу «по сто рублів за штуку». Причому, чудово розуміючи всю незаконність пропонованої гостем угоди, він намагається навіть його шантажувати: «Але чи знаєте, що такого роду покупки … не завжди дозволені, і розкажи я чи хто інший …» - і м. д.

Весь морально-психологічний образ Собакевича не залишає сумнівів щодо положення його селян, але поміщик цей розуміє, що розоряти їх невигідно йому самому. Ось чому дерев’яні хати його мужиків були зрубані так само надійно і міцно, як і будинок їхнього господаря. Розважливий, хитрий, скупий, що «людина-кулак», Собакевич по-своєму не менш типовий, ніж тупа Коробочка або прожектер Манілов, і Гоголь підкреслює цю типовість, порівнюючи його з великим петербурзьким чиновником, що грабує скарбницю. Собакевич страшний своєї звірячої сутністю, бажанням притиснути, зламати, підпорядкувати собі інших, затиснути в кулак, «показати себе», наступити всім і кожному на ногу. Однак найбільш яскраво і послідовно Гоголь використовує у п’ятому розділі прийом гіперболізації. Опис обстановки, зовнішності Собакевича, його апетиту - все це дано Б яскравою гіперболічної манері. Виключне різноманіття стильових прийомів свідчить про чудову майстерність письменника. Кожен з них глибоко їм продуманий і допомагає більш ємко показати дійсність цієї епохи.