Багато українських письменників і поетів змальовували у своїх творах одну з найтрагічніших сторінок історії нашого народу — кріпацтво. Серед них такі видатні творці, як Тарас Шевченко, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний та інші. У своїх творах життя селянства за часів панщини правдиво зображувала і видатна українська письменниця Марко Вовчок. Читаючи її твори, дізнаєшся про страшне злиденне життя селян-кріпаків, про їхню виснажливу щоденну працю, про свавілля панів та їх помічників, про прагнення кріпаків до вільної праці на власній землі.

Популярність творів Марка Вовчка визначалася умінням письменниці зображувати напружені, драматичні ситуації, створювати яскраві образи, відображати дух епохи, найпотаємніші прагнення та переживання людей, ставши, як говорив Тарас Шевченко, "викривачем жорстоких людей неситих". Письменниця, яка вважала себе ученицею Великого Кобзаря, створила реалістичні оповідання і повісті, широко використовуючи антикріпосницьку народну поезію. Тому її твори пройняті глибокою народністю, щирим співчуттям до гноблених.

Читаючи твори Марка Вовчка, можна простежити динаміку образу кріпака-селянина від перших оповідань письменниці про долю жінки-кріпачки, яка тільки мріє про волю, до повісті "Інститутка", в якій авторка повніше розкриває окремі характери кріпаків, що втратили терпіння і вже не бояться виявити непокору, бо, за словами кріпака Назара, "біда біду перебуде, одна мине — десять буде".

Великою подією в літературному житті того часу було видання перших книг "Народних оповідань" Марка Вовчка. Ніби сам народ заговорив у них про своє життя, про кріпацьку долю, про пекучі свої болі й бажання визволитись від кріпосників. Це оповідання, в яких письменниця майстерно змальовує безправних, затурканих, виснажених підневільною працею кріпаків. Центральний образ багатьох творів письменниці — це жінка-кріпачка. Її найбільше гнітить тягар кріпацтва. Козачка Олеся, Горпина, Одарка — це живе свідоцтво страшної епохи. Чого тільки не переживає жінка, позбавлена природного для неї права піклуватися про свою родину. Жінки-матері, надірвані непосильною працею, хворіють, божеволіють. Їх розлучають з чоловіками, дітьми, що призводить до великих страждань і загибелі жінки, оскільки порушені звичайні закони життя, її існування.

Якщо в перших оповіданнях авторка начебто не насмілюється надати своїм героям права голосу, права боротися за свою свободу, то вже в оповіданні "Ледащиця" письменниця подає образ головної героїні в іншому плані. За свою волю героїня бореться аж до загибелі, тоді як жінки в ранніх оповіданнях гинуть від неможливості опиратися більшій за них силі. В образі Насті втілене прагнення народу до кращого життя, нестримне бажання порвати пута кріпацтва, невимовна жага до волі. Але за волю кріпачка заплатила дорогою ціною: життям своєї дитини, власним щастям і власним життям. Обурена, знесилена, вона тяжко захворіла. Тільки перед смертю героїні приходить звістка про її волю. Вона ще змогла зробити щасливою свою матір, подарувавши їй волю, однак сама цього щастя вже не зазнала.

Ідея розкріпачення селян найповніше розкрита Марком Вовчком у повісті "Інститутка". У цій повісті письменниця змальовує типові картини життя кріпаків у панських маєтках. Продовжуючи антикріпосницькі традиції Шевченкових поезій, Марко Вовчок виправдовує й уславлює волелюбні вчинки кріпаків. Письменниця відобразила велику силу народу, його прагнення до визволення.

У повісті "Інститутка" Марко Вовчок змалювала яскраві образи кріпаків-селян, які стали на шлях боротьби за своє звільнення. Але не всі вони здатні відверто виступити проти панів-кріпосників. Так, Устина може стерпіти всі знущання, хоча і розуміє, що таке життя протиприродне для людини. Більш за все вона боїться прогнівити панночку, тому намагається жити тихо й непомітно. Після одруження Устина переживає ще більший страх за свого чоловіка, який не звик коритися. Прокіп вже давно задумав втекти від пана, але тепер дружина тримає його коло себе, вмовляє бути покірним. Однак натура чоловіка не така, щоб коритися. Бачачи знущання панночки зі старої бабусі, Прокіп виступає проти неї, чим викликає її обурення. Але цей виступ приносить нарешті Устині й Прокопу жадану волю — чоловіка відправляють в солдати, й вона стає вільною як дружина солдата. Утікає з маєтку й Назар, якого страшна пані позбавила родинного щастя.

Катря, дружина Назара, теж здатна відверто виявити свій протест проти панів. Коли померла її дитина, вона рішуче заявила: "Тепер я вже не боюся вас!... Хоч мене живцем із'їжте тепер!.." В образах Прокопа, Назара, Катрі відображене наростання народного гніву проти кріпосників.

Отже, Марко Вовчок у своїх творах правдиво зображує під'яремне життя селян-кріпаків, їх злиденні будні, тяжку працю, волелюбні прагнення, показує наростання протесту і боротьбу проти поневолювачів за краще життя, за вільну працю на власній землі.