Стільки чистого, прекрасного, наївного та водночас життєдайного й мудрого є в природі. Вона тендітна і разом з тим потужна, беззахисна й одночасно сильна. Всі ці особливості природи відобразила у своїй драмі-феєрії "Лісова пісня" талановита українська поетеса Леся Українка. Її Мавка, головна героїня цього твору, є справжнім дитям природи, вона тонко відчуває все оточуюче.

В українській міфології мавками або нявками називають лісових істот, схожих на дівчат. їх існування пов'язують з душами померлих людей, тому мавок боялися, вважали хижими та кровожерливими, говорили про те, що мавки, взявши людську подобу, могли заманити людину до лісу і залишити там помирати. Наш народ вірив, що впізнати мавку можна тільки зі спини, бо стати схожою на людину вона може тільки спереду. Проте Леся Українка відійшла від народного трактування цього образу: її Мавка — чарівна, вродлива дівчина, вона мало чим зовні відрізняється від людей, хіба що одягом та дивною здатністю швидко змінювати колір очей. З одного боку, вона наївна, недосвідчена дівчина, бо нічого не знає про світ людей, не вміє поводитися та одягатися "по-людськи", а з іншого — знає багато про ліс, природу, лісових жителів. Для Мавки все навкруги живе, наділене здатністю говорити, відчувати:



Он, бачиш, там питає дика рожа:

"Чи я хороша?"

А ясень їй киває з верховітті:

"Найкраща в світі!"



Дівчина вчить Лукаша шукати природу, розкриває деякі її секрети, бо ліс Мавка знає дуже добре — це ж її дім. У неї чиста, наче джерельце, і відкрита душа, дівчина прагне допомогти людям, захистити від тих мешканців лісу, які намагалися зашкодити дядькові Леву та Лукашу. Вона ніколи не зустрічалася зі злом, а тому така щира й відкрита. Якби ж то і люди поставилися до неї так само! Прийшла до лісу Лукашева мати та почала порядкувати по-своєму. Ця жінка зовсім не цінувала душевне багатство Мавки, бо сама вона була позбавлена цього дару, більше цікавило цю жінку багатство матеріальне. Як не намагалася дівчина догодити, нічого не виходило, поступово Мавка стала чужою для Лукаша, який, піддавшись материним вмовлянням, одружився з Килиною. Проте, незважаючи на цю зраду, Мавчина душа не зачерствіла, вона намагається зберегти все прекрасне, що побачила в душі Лукаша, почула в чарівній музиці його сопілки.



Не зневажай душі своєї цвіту,

бо з нього виросло кохання наше!..

У мене мов зродилось друге серце,

Як я його пізнала.

В ту хвилину огнисте диво сталось...



Мавка протистоїть буденному світу з його постійними турботами, здатними примусити людину забути про вічне й прекрасне — душу. У дівчини немає бажання помститися за образу, навпаки, вона до останньої миті продовжує захищати Лукаша і його родину і навіть приносить у жертву себе, щоб повернути коханому людську подобу:



В серці знайшла я теє слово чарівне,

що й озвірілих в люди повертає.



Мавчине кохання дійсно було жертовним, бо злі прокльони Килини перетворили її на вербу, яку запалив яскравим вогнищем Перелесник, щоб врятувати її від гострої сокири. Проте дівчина ні на хвилину не пожалкувала, що закохалася, не дорікнула долі, а, навпаки, була вдячна Лукашеві за те, що він своїм коханням "дав душу" їй, що змогла вона жити по-справжньому: кохаючи, страждаючи, співчуваючи.

Мавка — це втілення вічно живої, чистої, життєдайно! сили природи. Я думаю, що в цій лісовій дівчині є багато і від Лесі Українки, від її витримки, нескореності долі та від бажання дарувати добро тим, хто її оточує.