I. "Три величні золоті зорі". (Рання творчість Лесі Українки - це період становлення таланту, шукань, сумнівів, коли поетеса ще заносилась в мрії, описувала абстрактні людські стосунки, милувалася природою. Та вже в цей час виразно проступає велика любов до рідної землі, мрія про братерство, рівність, волю:

Коли я погляд свій на небо зводжу, -
Нових зірок на ньому не шукаю,
Я там братерство, рівність, волю гожу
Крізь чорні хмари вгледіти бажаю, -
Тих три величні золоті зорі,
Що людям сяють безліч літ вгорі...

("Мій шлях")

II. Змужнілий голос поетеси.
1. Цикл "Сльози-перли". (Цикл "Сльози-перли" став першою ластівкою громадянсько-політичної лірики, у якому поетеса, за словами Івана Франка, "піднімає важке голосіння вже не над своєю долею, не над долею якогось героя або примховатого артиста, але над цілим рідним краєм, над тим народом, забитим у кайдани". Змужнілий голос автора звучав твердо, рішуче:

Або погибель, або перемога -
Сі дві дороги перед нами стане...
Котра з сих двох нам судиться дорога?
Дарма! повстанем, бо душа повстане.

("Всі наші сльози...")
2. "Горить моє серце, його запалила Гаряча іскра палкого жалю".
(У поезії Лесі Українки, як і в більшості справжніх поетів, нерідко важко розрізнити особисте і громадське. У своїй пісні вона висловлює не тільки те, що стосується її особисто. Сльози-перли поступово витісняють сльози палкі,
...вони душу палили, Сліди полишили огнисті навіки.
"Вогнисте диво" вже ніколи не залишить лірики Лесі Українки, буде її постійною, внутрішньою потребою.)
3. "Мені видається, що на руках і на шиї у мене видно червоні сліди, що понатирали кайдани та ярма неволі, і всі бачать ті сліди, і мені сором..." (Леся Українка писала, що її гризе сором і жаль за країну. Почуття сорому вирізняється у багатьох творах поетеси:

Ні, сором се терпіти, наша смерть
Научить інших, як їм треба жити. 
                                 ("Грішниця") 

Вона хоче вогнем гніву випекти рабський дух покори:

О, сором мовчки гинути й страждати,
Як маєш у руках хоч заржавілий меч.

III. "Слово, чому ти не твердая криця". (Леся Українка вигострила свою огнисту зброю - слово, щоб ним боротися проти неправди і неволі. Слово поетеси - це гострий меч, "що здійма вражі голови з плеч". Поет не може, не повинен мовчати, і Леся Українка закликає до боротьби, уславлює борців, називає їх нащадками Прометея.)