Один з найзагадковіших і водночас найчарівніших в історії української літератури — образ дитини лісу Мавки з драми-феєрії Лесі

Українки "Лісова пісня". Образ Мавки, в якому так багато від самої Лесі Українки, символізує митця, що своїм мудрим поетичним словом "озвірілих в люди повертає", "чинить диво", завжди, за всіх обставин сповнений почуттям людської гідності, волелюбства, гуманності, митця, якому "забуття не суджено".

Перед тим, як перейти до аналізу образу Мавки, необхідно усвідомити особливості художнього світогляду письменниці. Визначальним для поезії Лесі Українки є неоромантичний світогляд, у центрі якого — людина, її творчі здібності, вольове начало, активність не лише у творчій, а й у суспільній сфері, утвердження свободи особистості. Не менш важливим для неоромантизму є принцип гармонії ідеалу й дійсності, наголос на "пориванні особистості до вищих ідеалів життя".

Свобода, незалежність є основними передумовами творчої діяльності людини, повноцінного духовного життя її й суспільства, народу, нації. Слід зауважити, що ця свобода передбачає не визволення особистості від суспільства, а саме визволення особистості в суспільстві. Так, Леся Українка писала: "Старий романтизм прагнув визволити особистість, — але тільки винятково героїчну, — від натовпу; натуралізм вважав її безнадійно підпорядкованою натовпу... неоромантизм прагне визволити особистість в самому натовпі, розширити її права, дати їй можливість знаходити собі подібних або, якщо вона виняткова і до того ж активна, дати їй нагоду підносити до свого рівня інших... таким чином знищується натовп як стихія, і на місце його стає суспільство, тобто спілка самостійних особистостей". Погодимося, думка демократична, і має право на існування, більше того — актуальна сьогодні як ніколи.

Отже, в центрі уваги письменниці був образ сильної вольової особистості, борця в найширшому світоглядному розумінні. Тільки через прагнення до творчості, дії, боротьби досягається гармонія ідеалу зажиттєвою правдою. Не менш важливим в цьому аспекті є поняття краси. Краса природи — це символ поривання до ідеалу. Любов — духовна цінність особистості. Насамперед це любов до рідного краю і породжене духовною спільністю інтимне почуття.

Образ Мавки є втіленням всіх тих рис та якостей, які, за поглядом поетеси, притаманні вольовій творчій особистості. Лукаш і Мавка належать до різних світів: міфічного і реального людського. Проте у момент зустрічі вони знаходяться на тому етапі розвитку, коли спроможні сприйняти та оцінити все, що виходить за межі звичного. Мавка сміливо виходить на захист берези, для неї надріз ножем берези дорівнює пораненню рідної сестри. У цей момент Лукаш навіть особливо не дивується, що зустрів лісову мавку" Він уважно приглядається до дівчини, намагаючись порівняти реальну, живу істоту із народними розповідями про неї:



... Що ж, — ти зовсім така.

Як дівчина... ба ні, хутчій як панна.

Бо й руки білі, і сама тоненька,

І якось так убрана не по-наськи...



Відбувається знайомство — і Мавка розкриває новий світ: світ, в якому дерева розмовляють, стара сухенька верба устеляє м'якеньким порохном ліжко і панує вічність. Розповідь Мавки вражає Лукаша фантастичністю, казковістю і надзвичайною добротою. Гармонію із природою Лукаш відчував і раніше, але це відчуття було несвідомим і втілювалося у чарівній мелодії сопілки. На голос веснянки "відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яскравіше дика рожа, біліє цвіт калини, глід соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квітки". Манка як невід'ємна частина цієї природи також насолоджується талановитою майстерною, і водночас відвертою, мелодією:



Як солодко грає,

Як глибоко краї,

Розтинає білі груди,

Серденько виймає!



Недаремно зустріч героїн відбувається навесні, коли природа пробуджується від зимовому сну, коли соки починають вирувати у стовбурах дерев, з’являється травичка та перші квіти, сонечко ласкаво і ніжно відігріває землю. Тик само, як розцвітає природа, пробуджується почуття сором чийого кохання в серцях Мавки та Лукаша. І відразу ж з обох світів звучить попередження: зупиніться, ви зовсім різні, ви не зможете досягти гармонії й щастя. Перелесник запрошує Мавку п сири, н дядько Лев попереджає Лукаша про небезпечність зустрічі і лісовою силою:



Поки дійдемо, ще й тая нападе —

Не тута споминаючи — цур-пек.



Як виявилось, ці попередження були зовсім не даремними. Кохання розквітло, але в умовах далеких від ідеалу. Рідна сестра Лева, вона ж Лукаша маги, бажаючи своєму синові щастя, підштовхує його на шлях зради. Буденне сільське життя, робота суперечить світогляду Манки. Ноші лісова істота, яка уміє розмовляти із деревами та природними духами:



Мені здається часом, що верба.

Ота стара, сухенька, то — матуся.



Порівняємо: якщо вперше Мавка й Лукаш зустрілися, коли юнак хотів надрізати березу в лісі. Аж ось, коли він опинився в звичних умовах, прохання коханої не рубати молодого грабка викликає в нього обурення. Обов'язок сина для Лукаша стоїть на першому місці, отже, пояснюючи причини свого незадоволення, він орієнтується на вимоги матері, і не має бажання порозумітися з Мавкою:



Їм невістки треба,

Бо треба помочі — вони старі.



Що на це може відповісти Мавка? Звісно, вона згадує про душу, яка могла кохати, яка могла народжувати чарівні мелодії:



Не зневажай душі своєї цвіту,

Бо з нього виросло кохання наше!

Той цвіт від папороті чарівніший —

Він скарби творить, а не відкриває.



Напевно, основний смисл появи Мавки серед людей і полягав в тому, щоб показати людям, наскільки дрібними є їхні щоденні турботи. У постійній погоні хоч за якими-небудь матеріальними статками, за найнеобхіднішим для свого існування, вони розгублюють свої духовні скарби, а іноді навіть не можуть їх і придбати за тією безперервною турботою про хліб насущний. Навпаки, образ Мавки — це символ ідеальної, гармонійної людини, яка узгоджує свої потреби із законами природи, пізнає світ через своє «я», живе з любов'ю до людини і здатна на самопожертву в ім'я людини, вона має «в серці те, що не вмирає».

Звісно, якщо говорити про ідеал, то він видається утопічним. Тоді Леся Українка робить крок уперед, вона дарує своїй героїні не кохання-пристрасть, а кохання-творчість. Зрада Лукаша підштовхує Мавку у прірву розпачу, страждання, але вона у скрутну мить приходить на допомогу своєму коханому. Лісовик називає це хатнім, рабським духом. Але ми розуміємо істинні причини всіх вчинків Мавки. Вона живе серцем, а це життя не скуте кайданами непотрібних обов'язків, зайвих обіцянь, порожніх слів. У серці живе віра й кохання, а ці категорії не потребують якихось матеріальних підтверджень.