Однією з найбільших людських цінностей є воля. Відчуття того, що ти вільний, ні від кого не залежиш і сам є хазяїном свого життя, може надати людині крила, і навпаки, якщо людину позбавити свободи, зробити рабом, зачинити в замкненому просторі, це може зламати її, позбавити будь-яких сил і навіть призвести до загибелі. Саме тому невільники всіх часів і народів намагалися здобути свободу, повставали проти поневолювачів, саме тому митці всіх країн підтримували право людини на волю і говорили про це своїми творами.

Волелюбність, вроджене почуття справедливості були, мабуть, одними з найголовніших рис характеру Лесі Українки. Сама письменниця була вільною, могла вести такий саме спосіб життя, як і багато її сучасників: жити спокійно, не переймаючись проблемами та горем інших. Тим більше, що на долю самої Лесі Українки випало багато страждань: страшна, невиліковна на той час хвороба ще з дитячих років мучила письменницю. Та вона не зробила її замкненою лише на власному горі, навпаки, поетеса, як ніхто інший, вболівала за весь свій знедолений народ, всю свою творчість присвятила справі визволення.

Тему визвольної боротьби піднімають і написані Лесею поеми "Давня казка", "Роберт Брюс, король шотландський". Думка про те, що воля є найбільшим людським скарбом, стверджується у поемах "Одно слово" ("Оповідання тубільця з півночі"), "Віла-посестра". Показово, що в цих творах поетеса не звертається, як багато хто з її попередників, до історії власного народу, а наводить приклад визвольної боротьби інших народів. Так, у поемі "Роберт Брюс, король шотландський" ідеться про затвердження шотландським народом свого права на незалежність. На прикладі одного героя, який знайшов у собі сили після багатьох поразок продовжити боротьбу, поетеса доводить, що ніколи не треба зупинятися, впадати у відчай, і якщо на тебе покладено відповідальність за свій народ, ти мусиш бути відданим йому до кінця. Боротьба за волю, зазначає Леся Українка, не повинна припинятися навіть тоді, коли, здавалося б, немає жодної надії, коли борців залишили останні сили. Але після багатьох поразок обов'язково прийде перемога:



Шотландське військо зайняло

Англійців під горою,

Нема рятунку їм, нема, —

Складають долі зброю.



Мені здається, що українська поетеса недаремно обрала цей сюжет, адже шотландська перемога могла стати прикладом і для рідного народу.

Торкається Леся теми волі і в іншій поемі: "Давня казка" піднімає питання призначення мистецтва, його ролі у боротьбі за щастя й волю свого народу. Тут поетеса вдається до казкового сюжету, повертає читача у часи середньовіччя і за допомогою кількох ситуацій показує, яку велику силу має мистецтво: воно — помічник у коханні, може зміцнити дух війська під час війни. Та справжнє мистецтво ніколи не буде прислуговувати панам і відвертатися від свого народу:



Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!



Я вважаю, що в образі співця, зображеного в "Давній казці", є багато від самої Лесі, бо своє життя вона не мислила в подібній неволі, у золотій клітці. Тому приваблював її образ віли — міфологічної істоти, крилатої дівчини, яка понад усе любила свободу. Поетесі був настільки близький цей образ, що вона відтворили його в одній зі своїх поем.

Дійсно, проблема визволення рідкого народу з-під багатовікового ярма різноманітних загарбників надзвичайно хвилювали Лосю Українку, бо саме у свободі бачила вона першооснову щастя та подальшого розвитку, і я гадаю, що поетеса зробила вагомий внесок у справу визвольної боротьби.