І все ж таки: начальний дух — любов!

Є. Маланюк



Природа — то країна, де з'являється на світ кохання, де народжуються мелодії серця. Красу Полісся і ніжну любов відобразила Леся Українка в драмі-феєрії "Лісова пісня". У своєму творі письменниця возвеличила почуття кохання, що здатне міцно єднати душі і створити незримі струни між світом земним і якимсь іншим, загадковим, непізнанним, але існуючим навколо нас. Саме кохання, породжене природою, поєднує Мавку і Лукаша — лісовий дух і звичайного земного хлопця.

Ідею вічності справжнього-кохання втілила Леся Українка в образі Мавки. У серці цієї дівчини, незважаючи на бурі життя і страждання, які довелося їй зазнати, цвіла, мов квітка, любов, що розцвіла і стала вічним вогнем душі. Серце Мавки палало коханням, заради якого вона була здатна піти на самопожертву, терпіти муки земного світу, де панують обов'язки і численні забобони:



...муку

свою люблю і їй даю життя.



Серце Мавки сповнене всепрощаючої любові. Вона прощає зраду Лукашеві, прощає тим, хто завдавав їй болю і страждань. Лісова дівчина вводить Лукаша в світ духів, лісу, озера, відкриває його очам красу природи. Лукаш мав багату душу, що була здатна творити. Саме за "цвіт душі" полюбила його Мавка:



Я тебе за те люблю найбільше,

чого ти сам в собі не розумієш.



"Заземленість" героя була однією з причин трагічності кохання Мавки і Лукаша. Але у своїй любові вони залишилися разом навік, бо об'єдналися в одне спільне джерело прекрасного. Частина душі хлопця стала Мавчиною: ... Ти душу дав мені. За українськими повір'ями, мавки не мають душі, але Мавка Лесі Українки отримала її в стражданнях, кохання зробило лісовий дух людиною. За своє добре серце, палке і вірне кохання, за біль і страждання, які вона зазнала через своє почуття, отримала Мавка безсмертну душу:



Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає!



Кохання стало духовним началом лісової дівчини, саме воно розвило її як людину, змусило легкий, безтурботний лісовий дух змиритися з обов'язками і турботами повсякденного земного життя. Вічність отримали герої драми-феєрії, бо носили в своїх серцях справжнє щире кохання.

Природа звела Мавку і Лукаша, випестила їхню любов і увічнила душі. Кохання збагачує внутрішній світ людині, розвиває і підтримує в ній все людське і, як на мене, про це завжди варто пам'ятати.