Драма-феєрія "Лісова пісня" була написана видатною українською письменницею Лесею Українкою в 1911 році. Цей оптимістичний твір позначений вірою в торжество прекрасного в житті людини.

У кожній з героїнь Лесі Українки є частка душі поетеси. Це в надзвичайній мірі стосується Мавки, в образі якої письменниця втілила свої найзаповітніші мрії про волелюбність, чутливу душу, щедро обдаровану людину.

Мавка... У ній гармонічно злилося духовне багатство й зовнішня краса. Великі променисті очі вдивляються в оточуючу дійсність, розкривають вразливу і добру душу. Зоряний вінок на голові, який прикрашає її довгі коси. Любов до квітів і природи свідчать про неабиякий естетичний смак, нестримний потяг до прекрасного.

"Лісова пісня" — це пісня про волю й про творче начало в людині, нетлінну красу мистецтва, його перетворюючу силу.

Лукаш — обдарована людина. Його майстерна гра на сопілці розбудила від зимового сну Мавку, навіть природа—і та оживає та розквітає під чарами співу його інструмента. Лісова донька, почувши чарівну мелодію, думає: той, хто грає, "певне гарний!" Мавка має на увазі не тільки зовнішню красу людини, а й внутрішню, душевну. Цвітом душі, називає вона мистецьке обдарування Лукаша і запевняє, що з нього виросло їхнє кохання.

"Лісова пісня" — це гімн чарівній красі та силі щирого, вільного від будь-яких розрахунків кохання. Багато вчинків у творі зумовлені палкими почуттями Мавки і Лукаша; Багато випробувань доводиться пройти їм, аби засвідчити своє кохання. Але, на жаль, не всі в змозі подолати перешкоди на шляху любові та взаєморозуміння, тому виникають різного роду колізії у "Лісовій пісні".

Почуття Мавки красиві, високі, і вона не ховається з ними: "Ох!.. Зірка в серце впала", — каже вона, коли вперше поцілувалася з Лукашем. В її душі коїться неймовірне, щось таке, чого вона раніше не відчувала. За щастя коханого вона навіть не боїться загинути:





Ні, се так добре —

Умерти, як летюча зірка...



Сила Мавчиного кохання повернула її з небуття і покликала на самопожертву. І любов ця є настільки глибока, що в ній потонуло навіть горе від зради коханого.

Мавка не мcтиться Лукашеві, а навпаки оберігає та захищає його від сил природи. Вона відганяє від його оселі Злиднів, хоч у ній господарює ненависна "лукава, як видра", Килина. Віддана покликанню свого серця, Мавка щиро і благородно ставиться до сім'ї Лукаша. Така натура, як у лісової доньки, здатна принести своєму обранцеві світлу радість, Але Лукаш знехтував Мавчиними почуттями, він лише використовував її, за що пізніше і поплатився.

Зрада — найтяжчий удар, особливо тоді, коли зрадником стає найближча, найдорожча людина. Мавка тяжко переживає. А Лісовик їй докоряє, що вона зрадила насамперед саму себе, бо "покинула високе верховіття і низько на дрібні стежки спустилась". "...Ніяка туга краси перемагати не повинна", — каже він. Ці слова відроджують у Мавки колишню віру в життя. Коли Той, що в скелі сидить хоче її забрати у свій мертвий світ, вона з новою силою вигукує:



Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.



Справжнє щастя здобувається нелегко. За нього треба боротися, його треба захищати від темних, згубних сил. Ми розуміємо, що Лукаш любить Мавку, але в нього немає сили протистояти корисливим інстинктам, які розпалювала мати. Не вистачає сміливості суперечити їй, і він одружується з Килиною без любові. З цього часу черствіє його душа і занепадає музична творчість.

Лише завдяки щирому, чистому, вірному коханню та взаєморозумінню можна побудувати щасливу та міцну сім'ю. Таку сім'ю хотіла створити і Мавка, але не судилося.

Життєдайна творча сила природи не здатна подолати жорстоку реальність.