Леся Українка, виступивши в літературі спершу як лірик, сповнювала ліризмом і поеми, які почала писати дуже рано, і драми, до яких звернулася на порозі нового, двадцятого століття. Відтоді драматургія стала для неї визначальною у творчому доробкові.

Найвидатнішим драматичним твором Лесі Українки, справжнім шедевром української і світової літератури стала драма-феєрія "Лісова пісня". У цій високо поетичній драмі, написаній 1911 року в Кутаїсі, втілилася давня мрія поетеси написати драматичний твір, у якому вона змогла б щедро використати багатства народної фантазії, легенд і пісень, добре відомих їй з дитинства. Цей твір виношувався роками, а написаний був за два тижні в стані особливого творчого натхнення.
Читаючи поему, ми потрапляємо у казковий світ, де є свої звичаї і закони, свої поняття про красу і неповторність, про добро і зло. Лісове царство, вигадане народною фантазією, у своєрідних формах відбиває важливі риси народного життя, стосунки між людьми. Лісові істоти, що мають владу над явищами природи, над вогнем і водою, над рослинами і тваринами, живуть і переживають, радіють і сумують зовсім як люди. Лісові сили ворогують між собою. Внаслідок чого руйнуються не тільки надбання людської праці, але й краса лісового краю. Водяник побоюється Лісовика, а всі водяні й лісові сили разом - Чорного Марища, - "Того, що в скалі сидить". Лісові багатства незліченні, але в лісі є вічно голодні злидні та знедолені потерчата.

"Лісова пісня" - хвала творчому генієві людини, її боротьбі за волю, за красу життя, хвала невмирущому народному хистові. Цей настрій, яким пройнято весь твір, є симфонією краси почуттів, їхньої гармонії з чарами природи. Ніжна, задумлива краса - от як характеризує поетеса природу, в яку незабаром впише образ Мавки - образ такої ж ніжної і задумливої краси. Гармонія барв доповнює характеристику природи:
"ярко-зелена драговина", тиховоде, вкрите ряскою та лататтям озеро, перший ряст, блакитні проліски і сон-трава. Білі, яро-зелені, блідо-блакитні барви - це кольори ранньої весни. Оживає природа, оживають лісові духи та істоти: "той, що греблі рве, русалки, потерчата. Зелений, ніжний колір ніби вводить нас у світ переживань Лукаша, перші слова якого про сопілку вказують на його співучу й чутливу до музики душу. Дядько Лев постає як знавець лісових таємниць, друг лісового світу, охоронець багатств краю. Розбуджена грою Лукаша на сопілці, прокидається від зимового сну Мавка. Їй здається, що "весна ще так ніколи не співала, як отепер". Мавка з'являється "в ясно-зеленій одежі з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами". Першим зустрічає Мавку Лісовик, він розповідає їй про пробудження природи і Лукаша, який грає на сопілці.

Покохавши Лукаша, зійшовши на "людські стежки", Мавка зазнала не тільки щастя кохання, не тільки відчула красу Лукашевої мелодії, але й зіткнулася із щоденним тяжким поневірянням, із несумісністю високих ідеалів з буденним життям. Мавка боротиметься за гідність дорогої їй людини, жертвуватиме собою заради Лукаша. Задля нього Мавка скидає своє лісове вбрання, вбирається у хатнє дрантя. Зникла поезія, залишилась буденщина. Мавка, як і Лукаш, стала невільницею.
Мавка - дитина волі. Її зрада самої себе недовговічна. Досить скинути жебрацький одяг, порвати із залежністю від практицизму Лукашевої матері, і вона знову стане вільною, рідною і жаданою у лісі, знову для неї ліс розкриє свою красу.

"Лісова пісня" - гімн красі природи і людини. Своє безсмертя Мавка пояснює тим, що вона "муку свою" любить і "дає їй життя". Мавчина мука - це кохання до Лукаша, саме воно дає їй душу.
"Лісова пісня" Лесі Українки чарує красою почуттів, великою силою і глибиною розкритих у ній волелюбних ідей, поетичністю образів. Цей твір справді народний. Він народний своїми образами, узятими з фольклору і змальованими у повній відповідності з уявою народу про життя і про навколишній світ. Як будь-який справді народний твір, "Лісова пісня" близька й зрозуміла усім народам світу.