Леся Українка — найвидатніша письменниця свого часу. її талант був визнаний далеко за межами України. Поетичні твори Лесі Українки мають переважно громадське звучання, але її перу належать і справжні шедеври інтимної та пейзажної лірики, одним з яких є драма-феєрія "Лісова пісня".

Зображуючи гармонічне існування природи і людини, самої людини, наповненої почуттям кохання, поетеса доводить, що справжнє кохання вічне, воно переживе всі випробування. "Лісова пісня" вражає своєю красою, казковістю, мелодійністю української мови.

Ідея гармонії людини і природи повністю втілюється в образі Мавки. Вона виростала у лісі разом з іншими міфологічними істотами, що були наче одна велика родина. Навіть рослини для неї — це рідні істоти.



Не точи! Се кров її.

Не пий же крові з сестроньки моєї!



Вона тонко відчуває красу музики, яка "розтинає білі груди,, серденько виймає!" У дівчині чудово злилися зовнішня і духовна краса, доброта, ніжність. Мавка виглядає дуже чарівною після свого пробудження. Весна зробила її особливо прекрасною. Вона любить красу і виступає проти всього, що її руйнує. Але в лісі вона не зазнала кохання, справжнього, вічного, щирого. І тому глибоке і самовіддане кохання до Лукаша — найцінніше в її житті. Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди. Але Лукаш, прислухаючись до насмішок матері й Килини, починає цуратися Мавки, бо вона — лісова істота. На мій погляд, бідність, сіра буденщина, бездуховність нашого життя здатні вбити в людині мрію, любов, талант, як убили вони все найкраще у Лукашеві.

Природність людського існування, гармонійне поєднання в ній духовності та любові з усіма іншими життєвими потребами, як засвідчує образ Мавки, є взагалі джерелом її буття. Інакше людина просто загине як особистість. Відчувши це, хоча і запізно, Лукаш визнав свою зраду і залишився в лісі. Мавка, утративши своє тіло, стає живою душею лісу, яка зростає у вигляді сухої верби перед будинком. Ця верба якнайкраще висвітлює внутрішній стан лісової дівчини: її душа змучена, змарніла від зради Лукаша, немов сухе старе дерево. Але духовна істота, творча особистість не може вмерти, зникнути. І після своєї фізичної смерті вона живе у своїх ділах, своїх витворах.

"Лісова пісня" — справжня легенда про вічне кохання. Вона доводить, що кохання не можуть знищити людські примхи, зла воля або навіть жорстокість. Щастя людини насамперед залежить від того, чи не зрадила вона саму себе, чи не знищила власними руками щось найважливіше у своїй душі.