Ще й досі вчені гадають, чи жила на світі Маруся Чурай, яка написала чудові пісні, що й донині співає український народ. І якщо вчені гадають, то Ліна Костенко була впевнена в тому, що Чураївна — історична особа. Тому і написала історичний роман-роздум про життя та долю України, і не тільки України, ай талановитих, мужніх людей, здатних на велику любов, і людей, для яких не існує поняття вірності й честі. Як болісно, що є на світі люди, такі різні за уподобаннями, за звичками, за смаками, за життям.

Маруся Чурай в романі — своєрідний поетичний символ України. її незрівнянний голос і пісні, які сама складає, народ сприймає як свої власні, бо вони ллються з самої глибини душі, бо вони чарують і виражають думки і почування простого люду. Ці пісні ніби пробуджували душу від сну, і вона озивалася, вона співала, а значить, жила. Жила в пісні. Не дивно, що й козаки у походах не забували віддати належне душевній красі Марусі, яка бриніла в таких незвичайно-звичайних словах:



Звитяги наші, муки і руїни
безсмертні будуть у її словах. 
Вона ж була, як голос України, 
що клекотів у наших корогвах! 



Талановитість, щирість, вірність відрізняли Марусю від багатьох її одно, сельців. І сам Богдан Хмельницький розумів, яка це таїна "Маруся Чурай" тому і визначав її пісні, як "перло многоцінне, як дивен скарб серед земних марнот". У житті ця дівчина скромна і довірлива, про зраду Гриця дізнається чи не останньою. А це тому, що вона стояла над буденщиною і суєтою, розрахунком і корисливістю. Такою її виховали батьки. Під час суду Маруся нічого не сказала на свій захист,- навіть того, що Гриць сам випив настій зілля, який вона приготувала для себе. На страту йшла впевнено, шляхетно і викликала у багатьох присутніх шану за вірність у коханні, за мужність.

Злочинниця, а так би й зняв би шапку. На смерть іде, — а так би й поклонивсь. Так, у Марусі Чурай була велика й прекрасна душа, здатна на добро й любов. Завжди вимоглива до себе, до інших дівчина ставилась доброзичливо, навіть намагалася виправдати їхні вади і підступні вчинки. Найбільше картає вона себе за те, що своєчасно не розпізнала Гриця, що захопилася зовнішністю і неглибокими проявами його козацтва. На відміну від багатьох інших, Маруся по-своєму уявляє подружнє життя, на перше місце вона ставить духовну єдність, вірність і рівність у всьому. Коли Гриць благав Марусю простити рому, вона не змогла цього зробити, бо зганьблене кохання не може бути чис-. тим. Крім того, вона не може скласти щиру пісню, пісню від душі.

Маруся дуже вболівала і за свій край, свою Батьківщину. Вириваються у неї збентежені слова:



Оце мій Київ, це моя вітчизна,
Залиті кров'ю київські вали. 
Ой, люди, люди, Божа подобизна, 
до чого ж ви цю землю довели?! 



Зовсім не таким був Гриць Бобренко. Це взагалі складна натура, бо на нього великий вплив мали дві сім'ї — Чураїв, найближчих сусідів, які сповідували козацьку честь і любов до народу, і Вишняків, які жили для себе, для збагачення. Гриць добрий, працьовитий, чотири роки був у походах, відзначився хоробрістю, дослужився до хорунжого. З дитячих років любив Марусю. Але в його сім'ї панувала дріб'язковість, прагнення зрівнятися з багатими. Гриць виявився нестійким. Докори, гризня обмеженої селянки-матері, яка єднала сина з багачкою Галею, призвели до духовного неспокою і роздвоєності. Тому і скаже згодом Маруся:



Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі. 



Так, не могли вони зійтися — Маруся і Гриць, — бо дуже різні вони були, по-різному дивилися на життя. Маруся бачила його красу, кохалася в ній і сама створювала її. Вона мала велику, невмирущу душу, яку не можна було нічим підкупити. Грицеві цього було не дано. Він пішов іншою стежкою, втратив духовне багатство і кохання, змізерніли його прагнення, його оточення. Ось як він вважав:



З'єднаєм що, нестатки до нестатків?
А як землі нам мати не одпише? 
А ще ж стягтися треба й на коня. 



Кохання надовго не могло виникнути у таких різних людей, як вірна Маруся і зрадливий Гриць. Смерть для нього стала, мабуть, єдиним виходом з цього становища. Він не міг більше продовжувати так жити. Як і Маруся.

Читаючи невмирущий роман Ліни Костенко "Маруся Чурай", розумієш, наскільки сильна була натура у дівчини Марусі, яка вона була чиста, вірна, духовно багата, яка вона була талановита. І в противагу їй — Гриць, нерівна їй душа. Гриць, здатний на зраду, здатний завдати тяжкого болю. Правдива історія, яка, на жаль, дуже часто має продовження і в наші часи...