Творчість Ліни Костенко разом з творами Дмитра Павличка освітила дорогу в літературу цілій когорті молодих талантів, які відтоді прибрали наймення "шістдесятників". її поетична зоря не згасає й ніколи не згасне на літературному обрії, бо це талант дужий і яскравий. Пречудова лірика Ліни Костенко полонить душу, примушує хвилюватись, мріяти, любити. Добротою, високим пафосом, теплотою милосердя, клопотами про людину віє від кожного її рядка. І поряд із цими поезіями - історико-філософський, соціально-психологічний роман у .віршах "Маруся Чурай", який справедливо назвала критика енциклопедією духовного життя українського народу в XVII столітті.

Розповідаючи про життя українських міст і сіл періоду визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, авторка відтворює блискучу галерею народних образів. Та чи не найповніше змальовано головну героїню - Марусю Чурай. Документальні дані про Чураївну скупі і суперечливі, ніяких письмових документів про життя дівчини не маємо, окрім її пісень, які збереглися в народних переказах. І все ж з урахуванням історичних, соціальних та духовних ознак такий образ цілком можливий для того часу.

Світлою і водночас трагічною постаттю ввійшла в нашу історію легендарна поетеса-співачка з Полтави. Про Марусю Чурай написано повісті, п'єси, поеми. Легенда обросла такими життєвими подробицями, які сприймаємо як реальність. Маруся Чурай, за переказами жила у Полтаві в 1625-1650 роках, любила хлопця Григорія Бобренка. Як засвідчують легенди, кохання Марусі та Гриця було нещасливим і закінчилось трагічно. Ця сюжетна лінія розгортається на фоні важливих історичних подій, пов'язаних з боротьбою українського народу за поновлення своєї державності, за визволення рідної землі від пут соціального і національного рабства:

Авторка роману сумлінно дотримується історичної правди, по-новаторському осмислює образ легендарної народної співачки. Поетеса поставила її вище особистої трагедії і підняла до рівня високих проблем життя і боротьби рідного народу за волю. Маруся наділена поетичним талантом. Вона повністю розуміє важливість свого мистецького покликання. Серце Марії сповнюється гордістю, коли вона чує, як козацький полк співає її пісні.

Кохання вона розуміє як повнокровне життя в громаді, як творчість, як прояв зацікавленості до своїх справ, якими живе не тільки вузьке коло знайомих і родичів. Маруся прагне до дії, хоче пізнати людські радощі й страждання в їх повноті і всеохопленні. Подружнє життя трактує як спільність однодумців, яких єднають насамперед духовна рівність, високі, чисті, нічим не заплямовані почуття. Подружня вірність для Марусі Чурай рівнозначна вірності своєму народові, любові до вітчизни, глибокій пошані до культури, до вироблених піками і тисячоліттями норм співжиття людей. Отже, почуття обов'язку і особиста добропорядність для неї нерозривне ціле.
Ось чому образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України. І не тому, що талановита дівчина виросла в середовищі, де шанується народна мораль, де основним правилом людської поведінки завжди виступала незрадлива любов до вітчизни, уболівання за щастя і процвітання народу.

Роман Ліни Костенко "Маруся Чурай" не може не подобатися, адже він вводить нас у духовний світ наших предків, розкриває забуті сторінки історії, на достойних взірцях вчить громадської мужності, пробуджує почуття власної гідності, причетності до великої історії великого народу. Маруся Чурай живе в її чудових піснях, у пам'яті народній. Перекази про неї живуть у віках.

Спливають роки, і багато художніх творів, які здавалися свого часу надзвичайно важливими і актуальними, відходять у небуття, але є такі досягнення людського таланту, що стають нетлінними духовними цінностями. Минуло вже три десятиліття від часу першого виходу у світ історичного роману "Маруся Чурай", проте нові покоління українців схвильовано його читають, і нікого не залишає байдужим ні доля Марусі, ні давно відшумілі події. Роман сприймається сучасно, його значення в українській літературі непересічне, він і сьогодні сприяє поступу нашої нації вперед - до ствердження державності. І наскільки важливо, що на цьому тяжкому шляху не безбатченки, люди без роду і племені, а люди, сповнені національної гідності і горді за героїчне минуле свого народу!