Вівторок, 04.02.2025, 07:03
Вітаю Вас Гість | RSS


Форма входу
Реклама!

Каталог

Головна » Статті » Твори з укр.літератури » Костенко Ліна Василівна

Я вибрала долю собі сама... (твір)


Твір на тему: "Я вибрала долю собі сама..."


Є такий вираз — "жіноча поезія". Щось зневажливе відчувається в ньому, щось "другосортне". Анна Ахматова не виносила навіть слова "поетеса" і ^завжди називала себе тільки поет. Але історія літератури реабілітувала жіночу поезію, бо справжній митець — чоловік чи жінка — поєднує в собі мужність і чуйність, відвагу і лагідність. Ліна Костенко в поезії не зрікається своєї жіночої суті, що допомагає їй удивлятися в життя зором вічної берегині людського роду. Вона увійшла в літературу, звернувши на себе увагу зрілим талантом і тонким відчуттям життя

У поле зору Ліни Костенко попадають і нею переживаються трагічні аспекти буття. Вірш "Пастораль XX століття" — реквієм по загиблих хлопчиках — трьох пастушках, яких убила минула війна. Суворий реалізм зливається із схвильованим коментарем. Слова то сухі і точні, то немовби захлинаються від плачу:



Отакі вони хлопці, кирпаті

сільські аргонавти,

голуб'ята, анциболи, хоч не роди!



Так може сказати тільки жінка, матір, що продовжує життя, і тільки поет може в кількох рядках передати моторошне відчуття раптової смерті, яка не зупиняє навколишній потік життя:



Вечір був і цвіли під вікнами мальви.

Попід руки держала отих матерів

рідня.

А одна розродилась, і стала ушосте —

мати.

А один був живий. Він умер наступного

дня.



Лаконізм поезії Костенко не заважає вільному виявленню почуттів, лишає простір думці. У сумних рядках ("Життя іде і все без коректур") відбито усвідомлення того, щ© життя минає, не лишаючи часу для виправлення помилок. Спокійна відвага потрібна для того, щоб зрозуміти: не треба боятися



...прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка.

Не бійся смутків, хоч вони як ріки.



Є одне непоправне зло — "людині душу ошукать".

Насолодження буттям без вимагання від нього тільки радощів характерне для поезії Ліни Костенко. Теплий, мудрий "Світлий сонет" стверджує цінність почуття, бо воно є живе джерело душі. У сонеті йдеться про тривіальну подію: закохана сімнадцятирічна дівчина ридає бо хлопець любить іншу. З м'якою усмішкою поет ніби непослідовно стверджує: "Як пощастило дівчині в сімнадцять!" Щастя в тому, що є кохання, у щирих недовгих сльозах, у неповторності тих сімнадцяти. Ніби серце вчиться жити й приміряє майбутні радощі та біль...

А майбутнє, на думку Ліни Костенко, не десь там, за обрієм. Воно вже почалося. Тому треба поспішати любити



травинку і тваринку,

і сонце завтрашнього дня.



Вишуканий образ знаходить поет для того, щоб підкреслити вагомість духовних цінностей "в епоху спорту і синтетики":



Нехай тендітні пальці етики

Торкнуть вам серце і вуста.



Нелегку долю поета Ліна Костенко обрала свідомо, як і написала у вірші "Доля". У неї вистачає і хисту, і відваги, і гостроти зору, щоб її голос лунав на особливий лад, щоб ми його завжди пізнавали в поетичному хорі.




Категорія: Костенко Ліна Василівна | Додав: slav4uk (30.03.2011)
Переглядів: 3283 | Рейтинг: 2.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Реклама
  • Рекомендуєм
  • Реклама!

    Copyright Slav4uk12 © 2025
    Конструктор сайтів - uCoz


    WOlist.ru - каталог сайтов Рунета