Володимир Сосюра увійшов в українську поезію як співець ніжності й любові. "Такий я ніжний, такий тривожний”, - говорив він про себе. V віршах поета натрапляємо на справжню стихію почуттів, яку можна порівняти хіба що з раптовою літньою зливою. Кохання - то теж злива почуттів. Отож і виявив себе Сосюра в темі кохання чи не найповніше, заживши слави неперевершеного лірика. Поет володів дивовижним природним даром глибокого поетичного саморозкриття, самовираження, даром не лише відчувати, а й передавати словом найтонші відтінки, найніжніший настрій, що спалахує в його душі, переповнює все єство. Глибину почуття ліричного героя зворушливо втілено у вірші ‘Так ніхто не кохав”. Як це й властиво юнакові, сучасник Сосюри вважає, що це тільки він переживає таку любов. Він прагне переконати, що лише через тисячі літ приходить подібне кохання. Гіперболізм у вираженні почуття відтінюється відповідними пейзажними штрихами:
Ø "В день такий розцвітає весна на землі, і земля убирається зрання”.

Юнак обіцяє зірвати для кохано’і Оріон золотий. А може, це й не перебільшення, а втілення мрії про духовно окрилену особистість, утвердження права людини на своє почуття. Поезія "Ластівки на сонці’ конкретизує образ ліричного героя: його освідчення коханій переконує, що їхнє почуття, зародившись у воєнну пору, цвіте і в мирні дні. Образом ластівок на сонці герой підкреслює красу зіниць б радісних очах дівчини. Власне, погляд коханої розкриває її душу, а неї щастя і тривога на щоках холодних од очей цвіте. Як народна пісня залунала поезія "Коли потяг у даль загуркоче . Незважаючи на кордони, в середині 20-х років вона співалася й на західноукраїнських землях. Популярність твору - у майстерності аналізу інтимного світу людини. Поезію побудовано на спогадах героя. Гуркіт потяга нагадує героєві дзвін гітари у місячні ночі, поцілунки й жоржини сумні, давно минулі огні з-під опущених вій. Пролетіли літа, дівчина вийшла заміж, героя привітала слава, але він усе віддав би, щоб повернути колишнє. Світлий щем надає поезії тієї краси, яка переживає час, адже йдеться про загальнолюдське, про вічне.

У вірші "Катрусі на спомин” створено образ жінки з привітним усміхом на радісних устах. Про почуття поет лише натякає, воно асоціюється з музикою, з виконанням жінкою творів і Гріга, і Шопена. Зустріч розбудила в душі героя спомини.він хоче створити про неї і для неї сонет,як вечір золотий. І все. Але мікрообрази вірша такі місткі, так насичені настроєм, що дають змогу перейнятися переживаннями людини. А для лірики це найголовніше. Наскрізний образом в інтимній ліриці Сосюри є образ Марії. В однойменному вірші початку 30-х років ім’я коханої проходить через усі п’ять строф, причому ним - а це логічний акцент - закінчується кожна з них. Герой іде вулицями міста, сповнений почуттям до жінки, йому хочеться в небо злетіти, його кличе зоря у простори щасливі, її ім’я - за спогадом - нашіптують хвилі південного моря:
І пісня в душі наростає і спіє,
Мов вирватись хоче нестримно на волю.
Весна вже прийшла, та дерева ще голі,
И гілля наді мною шепоче: "Маріє!”

Інтимна лірика Сосюри у формальному плані традиційна: ритми й образи не нові, знані вже і в літературі, і в народній творчості (розцвітає весна, земля дише тихо і легко, в’яне серце, щасливі очі, ясні зорі, тихий місяць); розповідь плине тихо, спокійно, розмірено. Але душа переповнюється таким незбагненним почуттям, що аж захоплює подих. Ніжність і задушевність, щирість людського почуття полонять читача й довго не полишають його. У цьому загадка нев’янучої краси лірики Сосюри.

ВОЛОДИМИР СОСЮРА "ТАК НІХТО НЕ КОХАВ…”
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
І тремтить од солодкої Муки…
В’яне серце моє од щасливих очей.
Що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…
Гей ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я - поет робітничої рані…
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…