Багата і прекрасна Донецька земля — саме наш регіон є українською скарбницею корисних копалин, тут сконцентрована майже вся промисловість. Проте не тільки вугілля та метал дає наш край Україні. Багатий він і своїми талантами, що, як перлини, як коштовні діаманти, прикрашають нашу запилену та задимлену шахтарську землю.
Одним з таких митців був Володимир Миколайович Сосюра — один з найщиріших ліриків XX століття. Дитячі та юнацькі роки поета пройшли на Донеччині, а потім талант відкрив перед ним широку дорогу, приніс визнання, та Сосюра ніколи не забував, хто він і звідки пішов, теплими словами згадував рідну землю. Він поетизує Донеччину, говорить про неї і у віршах, і в автобіографічному романі «Третя рота». Душа поета була відкритою і широкою, як донецькі степи, серед яких він отримував перші уроки життя, де спробував свої сили в поезії. Нехай і не всі згадки були приємними, бо в ті часи мало кому жилося добре, проте роки дитинства та юнацтва людина завжди згадує з певною ностальгією, пам'ятає більше доброго, ніж поганого, отож і образ Донеччини в Сосюри сповнений чутливості та ніжності:

Я починався відтіля,
Де шум заводів даль колише.
"Ясні Донеччини поля
Мені на світі наймиліші.

Одним з перших творів, де поет згадує рідні місця, «де шахти на горі щодня малюють зорі», була поема «Червона зима», ліричного героя якої автор писав з себе. Вона емоційна, сповнена сильних почуттів, які переживав не тільки автор, а й багато його сучасників.
У ранній ліриці Сосюра багато говорить про те, як реагували донбасівці на ті зміни, що відбувалися в суспільстві. Його вірші були актуальними на той час, адже робітники заводів та шахтарі вітали революцію, сподівалися на краще. А кому, як не Сосюрі, було краще знати, про що мріє Донбас, адже і сам він не раз бачив «дивний сон в півтемному забої... під кайла спів дзвінкий».
Проходили роки, та пам'ять про рідну землю жила і міцнішала. І знову в Сосюриних творах згадується і Третя Рота, і вулиця Червона, якою він ходив до школи, й суворі дебелі мешканці цього загартованого робітничого краю. Навіть образ батька для поета невід'ємно пов'язаний із шахтою:

Проміння лампочки, як цятка,
І стояків ряди міцні.
Забута штольня, там, де татка
Дзвеніло кайло в глибині.

Поет сміливо вводить у свої твори шахтарську професійну лексику, точно передає особливості місцевості, деталі шахт. А, можливо, саме він відкрив більшості українських читачів Донеччину, показав, що цінна вона не тільки промисловістю. Адже земля наша прекрасна, і нехай для багатьох вона здається непишною і вкритою вугільним пилом, проте для донбасівців — вона найкрасивіша. Сосюра зміг опоетизувати і навіть романтизувати рідний край, вірші його сповнені щирої любові та вдячності. І як би він не любив інші міста, проте рідна земля завжди залишалася найближчою:

Київ, Київ, тебе я люблю,
А ще дужче люблю Третю Роту.

Хто б ще міг створити такий ніжний ліричний образ «залізної» землі: «Ти простягла в блакить залізні руки й неначе дзвониш у небесний дзвін». Для Сосюри всі ці димарі, залізобетонні конструкції не спотворюють землю, а поєднують її з небом.
А як часто згадує поет рідні місця в інтимній ліриці. І це не дивно, адже там, де проходили юнацькі роки, залишилося й багато чудових згадок:

Там, де гуляли ми з тобою
В шахтарськім місті в дальні дні,
Копри і верби над рікою
В моїй донецькій стороні.

Сосюра проніс любов і повагу до рідної землі, до своєї маленької батьківщини крізь усе життя. Він пишався своїм походженням, тим, що вийшов з краю працелюбних і загартованих людей. І я гадаю, що така відданість Донеччині повинна бути прикладом для кожного з нас, бо не можна любити велику країну без любові до рідного дому.