Роман «Третя рота» — це яскравий зразок мемуарної прози. Читаючи цей твір, ми можемо яскраво уявити і багатогранний внутрішній світ великого поета, ;. і життя нашого народу в 1910-1950-ті роки, і цікаві подробиці літературного, культурного життя в ті часи.

Оповідаючи про себе, Володимир Сосюра писав про тяжкі випробування, через : які довелося пройти українському народові. Згадаймо, наприклад, яким уявляється нам, читачам роману, період громадянської війни в Україні. Ми бачимо різні політичні сили, заплутаний перебіг подій, мінливість політичних симпатій різних груп населення, спалахи гніву і насильства...

Своєю щирістю і правдивістю роман-сповідь Володимира Сосюри часом просто-таки вражає. Письменник розповідає про себе такі речі, які хтось інший, мабуть, залишив би в потаємних куточках своєї душі: «Я вірив тому, як офіційно трактувалася смерть Хвильового і Скрипника, і щиро сказав, що я любив цих людей. І що мені дуже тяжко розчаровуватися в них. Що я засуджую їхнє самогубство як жах відповідальності перед трибуналом комуни, як ганебне дезертирство». Можна тут гірко посміхнутися... Але в цих зізнаннях — доказ органічної правдивості Володимира Сосюри: він просто нездатен був щось приховати, щось підправити, в чомусь виставити себе кращим, ніж було насправді. Окрім того, треба пам'ятати, що в ті часи багато хто вірив владі, Сталіну. Змушений був повірити і Володимир Сосюра... Чи маємо ми моральне право з позицій сьогоднішнього дня дорікати йому за це? Напевне, ні... Усього трохи більш як сторінку написав Володимир Сосюра «про найстрашніше в моєму житті» — голод 1933 року. Але написав так, що за сказаним чуєш безмір несказаного — всю трагедію народу і тим самим особисту трагедію поета: «Боже мій! Я бачив тільки краплю страждань мого народу, та й ті краплі падали, як вогняні, на моє серце і пропікали його наскрізь». Поет писав ці рядки тоді, коли навіть згадувати про той страшний голодомор не можна було.
Володимир Сосюра пише і про українську мову, і про національну долю землі своєї. Зрештою, це і є головна тема і головний мотив автобіографічного роману-сповіді Володимира Сосюри: роздум про свій народ, його долю, про відповідальність за його душу.