Природа рідного краю завжди була джерелом натхнення для В. Сосюри і М. Рильського. Та осінні мелодії їхніх віршів вражають особливою красою і витонченістю.

Багряний лист, пожовклі трави,
Мелодій осені краса, —

так писав про свою улюблену пору року В. Сосюра. Айстри, жоржини — головні герої його творів про природу.

Облітає під вітром жоржина,
Знов печаль на небеснім чолі...
А ось про айстри:
І, щастя квіти запізнілі,
Сумують айстри у саду...

Осінь приносить смуток... Але вірші поета сповнені оптимізму, любові до життя, І щасливий той, хто «осінь на весну в натхненній пісні обертає».
У віршах М. Рильського осінні настрої дуже часто переплітаються з прощальними мелодіями кохання.

Яблука доспіли, яблука червоні
Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
Ти мене, кохана, проведеш до поля,
Я піду — і, може, більше не прийду.

Якщо осінь у Володимира Сосюри — це пізні осінні квіти, то у Максима Рильського — це пора плодозбору: «яблука доспіли», «вже червоніють помідори», «баштан жовтіє понад яром», «гнеться дерево від плоду». І все це — від сприйняття поетом повноти життя.
Красою сповнена не тільки весна, а й осінь серця:

А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.

Життєстверджувальні настрої осінньої поезії характерні для обох українських поетів. їхні вірші — щирі, прекрасні. Це вірші відкритих душ, людяних, дивовижно тонких у своїх відчуттях.