Де згода в сімействі,

Там мир і тишина,

Щасливі там люди,

Блаженна сторона.

Г. Сковорода

І. Нечуй-Левицький — надзвичайна постать українського письменства. За своє життя письменник створив багато цікавих творів, але, на мою думку, одним з найдивовижніших є його повість "Кайдашева сім'я". Тут розповідається про життя сім'ї Кайдашів, про взаємини між її членами, про побут української селянської родини. Повість збагачена різноманітними образами, та найяскравішим з них є образ Мелашки.

Мелашка різко відрізняється від завзятої Мотрі та вічно невдоволеної Кайдашихи. Дівчина була лагідною, романтичною натурою, з поетичною душею, з ласкавим серцем. "Брови чорні, очі карі — любо подивиться; личко, як калина". Вона була "молоденька й невеличка на зріст, але проворна, жвава".

Коли Мелашка зустріла Лавріна, то розквітла, мов квітка в полі, але коли вона стала Лавріновою дружиною, її життя перетворилось на пекло. Кайдашиха не давала проходу невістці. Через Мотрю свекруха була ворожа до Мелашки, яка на відміну від дружини Карпа мовчки терпіла всі підступи Лаврінової матері. "Молода Мелашка, вкинута в чуже село, між чужі люди, не сміла нічого говорити проти свекрухи і мовчки робила все, що загадувала свекруха". Мотря ж "була не з таківських, щоб комусь покорятись". Дуже тяжко було жити дівчині в родині чоловіка, але вона терпіла, та навіть найбільшому терпінню приходить кінець.

Якось напередодні Великодня із прочанами Мелашка пішла до Києва одговітись у Лаврі, де й залишилась у проскурниці пекти проскури. "Не вернуся додому, зостанусь тут, що Бог дасть, а потім що буде, те й буде". Доки Мелашка жила в Києві, її серце дуже боліло через Лавріна, вона любила його й сумувала за ним. Тож коли Лаврін зі своєю матір'ю вирушили до Києва шукати Мелашку, дівчина перша побачила їх і кинулась до свого чоловіка. Вона відразу забула всі чвари та суперечки, бо кохала Лавріна більше за життя.

Повернувшись до села, Мелашка стала жити набагато краще, бо свекруха вже не так докоряла їй. Через деякий час народилася дитина, і, здавалось, вже ніщо не повинно було заважати спокійному життю молодиці, але...

У сім'ї між Мотрею та Кайдашихою чвари та сварки продовжувались, не обходили вони й Мелашки. Поступово вона стає такою ж дріб'язковою та егоїстичною, як і інші члени родини. Дівчині вже не поступається Мотрі у сварках.

Чому Мелашка стала такою? Куди поділись щирість, вразливість романтичність, духовна краса? Сварки й чвари викликають не лише сміх, а й серйозні роздуми, примушують глянути на себе збоку.

Роз'єднаність, невміння дійти згоди як у родині, так і в суспільстві, шкодить самим суперникам, їх благополуччю, затьмарює радість життя. А ще це викликає зневагу сторонніх людей.

Не схожі ні зовнішністю, ні поведінкою, ні характерами герої повісті, проте, складають одну сім'ю. Нечуй-Левицький піднімає ширму над життям сімейства, де піклування один про одного сприймається як щось надзвичайне, а душевна черствість, моральна зубожілість — як нормальне явище. Та чи можна назвати Кайдашеву сім'ю в Україні того часу типовою? Ні. Автор показав, якими не треба бути. Тому й немає у творі жодного позитивного героя. Якщо образ Мелашки на початку повісті викликав захоплення, то в кінці твору виправдання її поведінці не можна знайти. Тому повість має своїм завданням морально вплинути на людей, показати "як не слід жити".