Все своє життя Іван Семенович Нечуй-Левицький "кров'ю і нервами" був зв'язаний з простим народом: глибоко знав його життя, проймався його болями та думками, завжди прагнув допомогти скривдженим. Письменник уважно "наглядав" за життям земляків, його спостережливе око вбирало всі барви - від трагічно-чорних до яскраво-комічних. Тому такими різними були і його твори: сумні і зворушливі повісті "Микола Джеря", "Бурлачка", "Дві московки", твори про життя інтелігенції - "Хмари", "Над чорним морем", історична проза - романи "Князь Єремія Вишневецький" та "Гетьман Іван Виговський".

Серед них особливе місце посідає неперевершена повість "Кайдашева сім'я" - твір, не схожий на будь-який інший ні в спадщині самого автора, ні в усій українській літературі. "Жодна література світу не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо затьмареного тугою за кращим життям, твору про трудяще село за умов капіта-лізму, як "Кайдашева сім'я" Нечуя", - писав Максим Рильський.

Нечуй-Левицький - великий майстер художньої прози, тонкий знавець народного життя. Картини селянського побуту він відтворює з такою переконливою виразністю, що "Кайдашеву сім'ю" читаєш, наче гортаєш підручник з українського народознавства. Перш за все, в цьому пересвідчуєшся, коли ознайомлюєшся з образами повісті, такими колоритними, типово українськими. Письменник змальовує їх з великою любов'ю і гумором, бо, незважаючи на всі труднощі життя, український народ завжди виявляв оптимізм, сміявся, сипав дотепами, глузував з ворогів. Гумор у повісті виступає як споконвічна риса народного характеру, українського народного менталітету. Недарма "Кайдашева сім'я" є вершиною гумористичного таланту митця.

Нечуй-Левицький вклав у характери своїх героїв ті риси народного характеру, які вважав притаманнішими українцям. Ось перед нами Омелько Кайдаш - чоловік працьовитий, майстер, людина з багатим життєвим досвідом, але якого губить пристрасть до чарки. Автор в'їдливо насміхається з п'яного Кайдаша, що стає враз сварливим, бо пияцтво завжди засуджувалося в українській родині та суспільстві.

Маруся Кайдашиха має в характері чимало вад: пихатість, манірність, безпідставний гонор. Але, висміюючи їх, письменник водночас висвітлює в образі жінки і добрі риси, властиві українкам: охайність, хист гарної куховарки і господині. Українську впертість вклав автор в образ Карпа. Але саме за неї та за рішучість і непідкупність обирає громада Карпа десяцьким. Його характер доповнюється рисами черствості і грубуватості, за якими криється наполегливість і працелюбність. Зате Лаврін мав по-українськи ліричну вдачу і м'яке серце, але чомусь саме після розмови з ним Кайдаш зробив висновок: "Заженуть мене синки швидко на піч". І справді, згодом Лаврін з українською дбайливістю "загарбав хазяйство у свої руки".

Працьовитість і моторність українських молодиць змальовує письменник у образах невісток - Мотрі та Мелашки. Але кожна з них має свою особисту вдачу, бо походять вони з різних соціальних прошарків. І цю деталь автор використовує, щоб краще висвітлити риси характе ру, які з дитинства закладалися в них: самолюбива та егоїстична Мотря протиставляється добрій і лагідній Мелашці.

Прочитавши повість, дуже не хочеться залишати її героїв, бо від неї віє такий подих любові і тепла, що починаєш із гордістю відчувати свою причетність до великої української родини.