Мій найулюбленіший герой у названій повісті — Омелько Кайдаш, глава сім'ї, про яку йдеться у творі. Це людина, яка справді гідна поваги, бо прожила довге й нелегке трудове життя, передчасно зістарівшись. Сама зовнішність героя засвідчує сказане: "... здорові загорілі жилаві руки", "лице... сухорляве й бліде, наче лице в черня, високий лоб, посічений густими дрібними зморшками".

Праця для Кайдаша — саме життя. Він живе так, як жили його батьки, діди, прадіди — із святою повагою до чесного трудового життя.

Омелько — гарний господар. У його господі все до ладу, його сім'я живе у достатку, він створив належну матеріальну базу своїм синам. Омелько — хороший чоловік, який ніколи не підняв руки на свою дружину, не образив її лихим словом, йому приємно, що вона добре одягнена. На таких засадах виховував Омелько і своїх синів.

Кайдаш був набожною людиною. Це дуже добре, коли людина прагне жити за законами Божими.

Проте в родині не все гаразд: дурні свари, невідповідність характерів, якісь складні стосунки між жінками. Усе це дуже болісно зносив Кайдаш, людина дуже вразлива, що страждає від будь-яких образ, а тим більше від несправедливого ставлення до себе. Його втягують у колотнечу, і це завдає йому прикрощів. Кайдашеві шкода і жінку, і невісток. Він за типом нервової системи меланхолік, тобто особливо болісно реагує на кривди і образи. І ось він шукає захисту від ударів і болю, що завдають йому вдома, в шинку. Але ж назвати його п'яницею, звичайно, було б несправедливим. Коли Карпо підняв руку на батька під час сварки, це остаточно підкосило Кайдаша.

Було підірвано авторитет батька, до його думок вже не мали ніякого інтересу й не приховували цього. Сини не оцінили всього того, що зробив для них батько. І навіть Лаврін, хоч і був непоганою людиною, завдав батькові останнього удару: прибрав господарство у власні руки і ніколи не радився з батьком навіть у дрібницях. Кайдаш і подумати не міг, що вже так скоро стане для своєї сім'ї "зайвим", що діти не будуть вважати його за хазяїна. Та й Кайдашиха з Мотрею не пожаліли образливих слів і дій для нього. Члени сім'ї не намагались зрозуміти його характер, не хотіли заглянути в його душу і зрозуміти її.

Ось що довело Кайдаша до передчасної смерті. Мені дуже шкода цієї людини, і хочеться застерегти, що до людей узагалі, а особливо з таким типом нервової системи, як у Кайдаша, треба ставитись надзвичайно чуйно й обережно, щоб не образити і не вбити їхню душу. Шкода, що герої повісті так і не зрозуміли своєї необачності.