Сприйнявши реалізм і народність Т. Шевченка, І. Нечуй-Левицький за півстоліття написав понад п'ятдесят художніх творів, відобразивши у них життя різних суспільних верств. Є серед них і гумористичні твори. Наприклад, комедія "На Кажум'яках", "Голодному й опеньки м'ясо".
Але вершиною гумористичного таланту письменника справедливо вважається його соціально-побутова повість "Кайдашева сім'я", створена 1879 року.

Це один із кращих творів світової літератури, у якому реалістично відображено життя пореформеного села з усіма його чварами, спричиненими приватною власністю. "Кайдашева сім'я" не залишає байдужими жодного, хто прочитав її, зачаровує своїм іскрометним гумором, прекрасною мовою, пересипаною дотепними і влучними прислів'ями та приказками, майстерно змальованими образами героїв.

Починається повість описом місцевості, серед якої розкинулось село Семигори. Прекрасна картина української природи: ліс, як зелене море, ставки в очеретах та левади, біленькі чепурні хати - все манить до себе, настроює читача на ліричний лад. І хочеться сподіватись, що і життя людей минає у гармонії з цією красою.

Та, на жаль, це зовсім не так. У повісті автор змальовує побут селянської родини після скасування кріпацтва. З комічних сцен життя сім'ї Кайдашів виростає реалістична і трагічна за своєю суттю картина життя селянства. Перед нами постає ціла низка яскравих, колоритних постатей: улеслива і чванлива, але разом із тим груба й брутальна Кайдашиха, забобонний Кайдаш, який аж занадто припадає до чарки, суворий, егоїстичний Карпо, Мотря, що "має серце з перцем", тиха, покірлива Мелашка і жвавий запальний Лаврін. Усі вони члени Кайдашевої родини. Письменник майстерно показує цих героїв повісті, розкриваючи провідні риси характерів, уміло передає їхні темпераменти, звички, нахили.
Після одруження Карпа з Мотрею в родині Кайдашів виникають суперечки, починається "хатня війна" за "твоє і моє", пробуджуються егоїстичні інстинкти і пристрасті Кайдашів. За допомогою діалогів автор майстерно розкриває психологію героїв. Завдяки їм повість у багатьох місцях читається як драматичний твір. Інколи в епічну розповідь автор вводить гострокомічні сценки, смішні ситуації. Наприклад, пригоди п'яного Кайдаша, пригоди з Марусею Кайдашихою під час поїздки на оглядини в Беївці, які нагадують народні анекдоти й інтермедії.

Сповнені комізму епізоди родинного життя Кайдашів. Кайдашиха й старша невістка Мотря, змагаючись за першість у хатніх справах, б'ють горщики одна одній, сидять у неметеній хаті тощо. Комічні сцени письменник створює за допомогою контрасту між піднесеним, героїко-епічним характером розповіді і тими нікчемними вчинками героїв, про які йдеться. Наприклад, опис чергової баталії між сім'ями братів Кайдашенків починається словами, близькими до народних дум: "Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину". "Не сива хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за ними повибігали всі діти".
Всі члени сім'ї Кайдашів грубі й сварливі. Сварка повністю увійшла в їхнє життя: наприклад, у Марусі Кайдашихи "аж губи трусились од лайки, коли не було з ким сваритись". Це обмежена жінка, яка через ворожнечу з усіма стає посміховиськом.

Щоденна гризня, бійки зробили й з Мотрі сварливу, егоїстичну жінку, яка по суті нічим не відрізняється від Кайдашихи. Невгамовна невістка завжди зчиняла сварку, не раз била горщики Кайдашисі. Лють її не мала меж.
Стосунки, внутрішній світ цих героїв письменник відтворює у майстерно побудованих гумористично-сатиричних діалогах.
Мова героїв пересипана лайкою, грубими порівняннями. Лаючи невістку, свекруха говорить: "Це не Мотря, а бендерська чума", "Твої діти такі зміюки, як і ти". "Наплодила вовченят то не пускай до моєї діжі".
Так розмовляє і Мотря: "Ти змія люта, а не свекруха".

Гумор Нечуя-Левицького йде від самого життя, від народної творчості і є однією з найсильніших і найсвоєрідніших особливостей таланту письменника. Але цей гумор має різні відтінки: від добродушного жарту до сатиричного сміху, залежно від того, на кого він спрямований. В останніх розділах сатиричний струмінь повісті доходить свого вищого напруження, коли через копійчаний глечик людині викололи око. Звичайно, це вже не сміх, а гоголівський "сміх крізь сльози".

А ось інший герой повісті - Карпо. Рішучий, вольовий парубок, по-своєму розумний. Але ж погляньмо: он він женеться селом за своєю матір'ю і несамовито кричить: "Задушу, іродова душе!" Це теж - сміх крізь сльози. Отже, зображуючи у повісті сцени селянського побуту, конфлікти між героями, автор доводить, що темнота, обмеженість, егоїзм були породженням тогочасної дійсності, її законами. Але, висміявши все потворне, відстале, письменник підніс голос на захист поневоленого люду. Рідні люди ворогують, їхні бійки й сварки мерзенні, смішні, але письменник застерігає: люди, схаменіться, погляньте на себе, чи ж заради того ми живемо на світі? Чи не краще спрямувати свою енергію в інший бік, бо лише мир, спокій, злагода зможуть зробити життя осмисленим, заможним і щасливим.