Справжні знавці народного менталітету, що глибоко розуміли селянську психологію, традиції, побут, ніколи не ідеалізували народ. До таких письменників відноситься вдумливий і спостережливий І. Нечуй-Левицький. Яскраві образи його творів, гумор, детальне відображення повсякденного життя здобули йому багато прихильників як серед сучасних письменникові читачів, так і серед нащадків. Любов до українського народу не зробила його сліпим, бо настирливе вихвалення селянства було б і помилковим. Завдання письменника — розповісти правду, і Нечуй-Левицький розповідає її зі співчуттям і болем.

Консервативний побут селянства зберігає багато добрих традицій, але й дає підставу до зростання таких рис, як егоїзм, індивідуалізм, заздрість, обмеженість. На прикладі однієї звичайної небагатої сім'ї Нечуй-Левицький показує, як гинуть паростки людяності та взаємної поваги у дрібницях та сварках. Розповідається про одруження та сімейне життя двох синів старого Омелька Кайдаша та Марусі Кайдашихи, і читач бачить, як гине добро у серцях, як зникає різниця між веселою, розумною та "трохи брикливою" Мотрею, жінкою старшого сина Карпа, і ніжною, меланхолійною, тендітною Мелашкою, жінкою молодшого сина Лавріна. Постійні сварки, невміння жити разом, колотнеча біля свого і тільки свого майна, роблять із гарних дівчат лайливих, нестерпних баб. До чвар втягуються і чоловіки, і батьки, і навіть діти. Бійки, крики, погрози, кумедна помста потроху руйнують людські душі.

Нечуй-Левицький майстерно змальовує занепад селянської моралі. Старий Омелько багато говорить про роботу та віру в Бога, стара Кайдашиха має мед на язиці, але насправді вони дивляться на майбутнє просто: сини працюватимуть замість батька, невістки звільнять Кайдашиху від роботи по господі, будуть чемні та слухняні. Але ж у молодих є очі, вони добре бачать, як відрізняються слова та діла батьків. Повага до старших, що віками була основою селянської моралі, не може ґрунтуватися на неправді. Діти розуміють, що батько говорить про святу п'ятницю, а мріє про чарку, мати підлещується до багатих і зневажливо ставиться до бідних, невістка Мотря обурена тим, що свекруха весь час прикидається хворою з однією метою: відпочити, поки дівчина працює і за неї, і за себе. А бідна Мелашка, що йшла заміж за коханого!

Те ніжне, поетичне почуття було розтоптано знущанням і глузуванням з її тендітності, тонкої душі, бідності...

Росте-палає чвара, от уже і малі дивляться і вчаться, і немає їй опору та краю. Письменник неначе злякався, подивившись на те, що вийшло з-під пера, і знайшов привід спинити цю нескінченну сімейну війну. Але і йому, і читачеві ясно, що ненадовго...