Повість І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я" належить до соціально-побутових повістей, а це означає, що побут у ній зображений не стільки заради себе самого, щоб читачі побачили, як живуть українські селяни, скільки заради певної мети. Саме у звичайному житті людина розкривається якнайповніше: у своїй хаті вона стає такою, якою є насправді, а не такою, якою хотіла би, щоб її бачили оточуючі. Отже, саме побутові ситуації у повісті відіграють основну роль у розкритті характерів героїв.

Автор характеризує Кайдашиху так: "До природної звичайності української селянки в неї пристало щось дуже солодке, аж нудне. Але як вона тільки сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на весь рот". Ця характеристика потім підтверджується у побутових сценах. Коли Кайдаші прийшли на оглядини, то Кайдашиха поводилась дуже чемно, тільки і сипала солодкі компліменти Мотрі. Вона любила чванитися і розповідала про те, як її поважають пани та попи, а сама краєм ока дивилася на Мотрину скриню. Кайдашиха вбирається якнайкраще, збираючись у Бієвці. Проїжджаючи повз шинок, ні з ким не привіталася, а виставила усім, свої жовті сап'янці на показ. Але куди дівається її пихатість та вдавана поважність, коли вона починає сваритися. Маруся одразу забуває ті тихі солодкі слова, які вміє промовляти за чарочкою, а починає лаятися, грозитися кулаками та кричати на всю вулицю.

Так само у побутових картинах розкривається і Кайдаш. Він багато п'є. Ця звичка у нього йде ще від кріпацьких часів. І хоч є дуже працьовитою людиною, але пропиває усі гроші у шинку. Комічні сцени, коли йому усюди ввижаються чорти, коли, стоячи в сінях, він думає, що забрів у болото, характеризують Кайдаша як запеклого п'яницю. Про його забобонність свідчить той факт, що він не їв нічого у п'ятницю, вважаючи, що це рятує його від потопання. Кайдаша ніхто не сприймав як голову родини, бо він був людиною слабовольною. У суперечках не бере, як правило, участі, але, з другого боку, не може вгамувати ні своєї жінки, ні невістки: "Був я колись Кайдаш, а тепер перевівся на маленького Кайдашця", — говорить він про себе, бо діти розподілили усе його господарство і "загнали батька на піч на одпочинок".

Лаврін і Карпо, хоч і є братами, але дуже відрізняються один від одного. Лаврін — це трохи мрійний, м'який хлопець, а Карпо — гострий і суворої вдачі. Ці їх риси розкриваються ще в першій картині, коли Лаврін обирає братові жінку. І дружин вони собі таких знайшли: Мотря, що завжди постоїть за себе, ніколи не змовчить свекрусі, помститься за найменшу образу, і Мелашка, що не може відповісти на образу, а тому терпить, хоч і сильно страждає. Але навіть на Лавріна з Мелашкою родинні сварки вплинули врешті-решт, і вони починають брати в них участь, як у тій сцені, коли два табори родини збираються за тинами: "Дві сім'ї, як дві чорні хмари, наближались одна до другої, сумно й понуро".

Отже, виявляється, що побутові сцени не тільки розкривають характери людей, навіть з лицемірної Кайдашихи злітає солодка полуда у хвилини сварки, а й перетворює Мелашку та Лавріна на повну їм протилежність. Також загострюються деякі негативні риси Карпа, який, хоч ніколи не був лагідною людиною, але ж і не кидався на матір. І. Нечуй-Левицький показав себе у цій повісті не тільки знавцем побуту українських селян, але і великим знавцем людей.