Неможливо собі уявити Київську Русь без могутньої постаті Ярослава Мудрого, який ніби є втіленням моральних цінностей та ідеалів наших предків. Цікава й складна, дуже суперечлива постать. Жорстокий войовник і мудрий книголюб - творець першого зведення руських законів - «Руської правди» - і князь, що залізною рукою скарав в усобній боротьбі навіть найближчих родичів; лукавий політик і натхненний будівничий. Доля усіх героїв, їхні думки, надії та прагнення, їхні ідеали та моральні цінності неодмінно переплітаються з долею усієї слов’янської землі. А Руська, слов’янська земля, - це Ярослав Мудрий, який намагається захистити її від ворогів, відбудувати її. Помисли, думки й діяння Ярослава спрямовані на те, щоб возвеличити Київ, зібрати під його корогви всю Русь, зміцнити княжу владу. Мріяв він також «нарядити» свою державу, просвітити її, прикрасити чудовими храмами, будівлями:
Отам на полі бою Новий
чудовий Київ я построю,
Величний, пишний, як краса століть.

Для того привозив «іскусних» майстрів із греків, учив своїх людей будувати, купував і переписував у монастирях книги, та й сам любив читати, щоб «од книг зерно добра й любові в своїй душі посіяти й зростить». Але щоб це зробити, потрібно жити у мирі, «меч важкий поклавши і шолом». Не хоче більше воювати князь, бо більше до душі йому мирне будівництво, ніж брязкіт шабель у шаленому бою. Щедра душею ця людина, яка робить все заради щастя Батьківщини. Він перш за все захисник своєї Вітчизни:
…весь вік воджу в походи рать…
Раніш закон…
а потім благодать,

- не раз повторює Ярослав афоризм знаменитого Іларіона, автора «Слова про закон і благодать». У цьому полягає гострий конфлікт між прагненням помсти та почуттям патріотизму, утвердження необхідності науки та мистецтва в житті.

Таке, здавалося б, природне почуття, як любов до Батьківщини, жило в душі Ярослава дуже непросто. Воно гартувалося у внутрішніх суперечностях, у боротьбі. Князь рішуче виступає проти варягів, які служили Києву, а при нагоді грабували його. Ярослав Мудрий застерігає:
кожен, хто порушить справу миру,
На правду хто на руську посягне, -
Того вразить безжалісна сокира…

Це людські ідеали наших предків, це їхні моральні цінності. Київ у думках, Київ у мріях не тільки Ярослава Мудрого, а й Журейка, і Свічкогаса, і монаха Микити, бо, як каже Сильвестр,

Хто вип’є раз Дніпрової води. Тому ніколи Київ не забути. Люблять герої драми і природу рідної землі, і храми, милуються красою і мистецтвом:
Яка краса!
Як барви всі согласно
В один вінок на золоті сплелись.-

вигукує князівна Єлизавета, розглядаючи малюнки монаха Микити. Все це вказує на те, як добре було розвинене у наших предків почуття прекрасного, як високо вони цінували красу! Але все ж таки головним була любов до Батьківщини, задля якої віддавали, не вагаючись, життя. Загинув, захищаючи Вітчизну, Микита; ризикуючи життям, приводить дружину новгородців каменяр Журейко. Та й Ярослав завжди стоїть на підступах до рідної землі, щоб ніхто з ворогів не зміг зненацька напасти. Він мріє будувати нові храми, для нього не має вищих скарбів, «ніж мирний труд й щастя в мирнім домі», але перш за все, «закон, а потім благодать».

І. Кочерга у своїй п’єсі «Ярослав Мудрий» зумів передати почуття, які володіли людиною в XI столітті, моральні цінності та ідеали. Ця п’єса - справжній гімн людському патріотизму, мудрості. Вона вчить любити свою Батьківщину і в часи радощів, і в часи печалі.