Німецький філософ А. Шопенгауер писав, що жінка не здатна до великих почуттів і справ, що її земне призначення — бути лише матір'ю, опорою чоловікові. Але українки вже багато століть своїм життям доводять і силу почуттів, і талант материнства, і велич справ. Чимало творів української літератури уславили й возвеличили жінку. Кожен з них прославляв жінку по-своєму — як матір, як продовжувачку і берегиню людського роду, як втілення талантів і рідкісних обдарувань, як сильну натуру, що не тільки не потребує чоловічого плеча, але й сама може підставити плече в будь-який мас, як втілення моральної краси і духовності людства. Багато пре красних жіночих образів змальовано у творах української літератури. Серед них — образ Меланки з дhами «Свіччине весілля» Івана Кочерги.
На мою думку, п'єса І. Кочерги втратила б досить багато, якби в ній не жила, не мріяла, не вірила, не кохала і не страждала Меланка. Образ цієї дівчини — це образ ніжної і трепетної душі. Вона дуже вродлива, але зовсім не чваниться своєю красою. Про її красу Ольшанський говорить так:

Яка краса чудова!
Відкіль така краса!
Неначе та шипшина чи троянда,
Що по ярах цих київських цвіте.
... Яка ж краса і грізна і чарівна!

Але на ці запальні слова дівчина не звертає ніякої уваги, бо щиро кохає Івана Свічку. Вона скромна й лагідна у стосунках з людьми; вона ніжна, тиха, турботлива, любляча дочка. Але разом з тим вона сильна, мужня, сповнена життєвої наснаги. Вона має велику силу волі, а її сила кохання бере душі в полон, бо заради цього священного почуття вона здатна на самопожертву. Ні миті не вагалась дівчина, відразу вирушила у важку й небезпечну дорогу від замку до в'язниці, щоб урятувати свого коханого Івана. Вона вірила, що зможе у негоду донести запалену свічку:

Цю свічку я — побачиш — донесу.
Чи можу я не донести її,
Коли вона життя мого Івана!

Так Меланка, навіть гадки про це не маючи, стала борцем, здійснила подвиг в ім'я любові. Той слабенький вогник, що несла вона в ту страшну ніч, розгорівся полум'ям боротьби. Меланка — «дівчина, яка проносить тремтячий, але незгаслий вогник крізь бурю і терни своєї весільної ночі».
Сам Іван Кочерга у передмові до драми написав таке зауваження щодо образу Меланки: «Цей образ є поетичним символом України, що з тьми віків та через стільки бур пронесла незгасним живий вогник своєї волі і культури».