Україна... Моя батьківщина, той найрідніший у світі куточок, де я народилася, де стоїть наш будинок, де могили рідних мені людей, де моя школа, учителі, кохані, діти. Навколо усе таке звичне, дороге, але справжню ціну усьому цьому відчуваєш лише тоді, коли втратиш. 

   Якщо людина не байдужа, не живе життям рослини, їй важко покинути свій край. Згадайте лишень, з яким душевним надривом покидали свій злиденний край герої "Камінного хреста" В.Стефаника. Їм покидати було нічого, а вони напівживі відривалися від своєї землі. А скільки непідробної туги і сліз у творах письменників-емігрантів! Які все-таки міцні корені має рідна земля. 

   Люблять люди і пустелю з 50-градусною спекою і вічну мерзлоту, і скелясті гори з небезпекою вулканів, бо там вони народились. А нам, українцям, є за що любити Україну: має прекрасний клімат, усі 4 пори року мають свою гармонію, вона багата, має сиву, цікаву історію, а головне - скільки справжніх лицарів народила ця земля. 
Мабуть, ти, Україно, дуже дорога і цінна земля, якщо за твою волю і незалежність полягло стільки людей. Коли перечитуєш нашу історію, жахаєшся, скільки мук витерпів наш народ. Дуже багато було ласих на цей гарний шматок, тягла до себе завойовників, як мед бджіл.

   Важко не любити свій край, але ще важче його любити таким, яким є сьогодні. Національно свідомі люди розуміють, як важко зараз у молоді виховати почуття патріотизму, а без цього почуття не буде і України. Україна зараз знаходиться на межі виживання. Я маю на увазі не економічного, а духовного. Ми не лише знаходимося в економічній ямі, ми ще більше страждаємо від бездуховності. Адже Україна потихеньку розкрадається, розпродається і руйнується. Врятує її лише патріотизм і національна свідомість. 

   Люди! Схаменіться! Не живіть одним днем, не хапайте, життя - це не матеріальні блага і гроші, це - щось більше і вище. Це почуття щастя, затишку і користі свого існування. Це прекрасні здорові традиції та звичаї наших пращурів, це знання, це усвідомлення своєї значущості, самобутності та незалежності, почуття господаря, почуття причетності до долі свого народу. Життя - це душевний спокій, думи своєю рідною мовою, своя, неповторна, пісня, свій (а не мавпячий) шлях у майбутнє. 

   Нам є у кого вчитися. Згадайте В. Симоненка, який прожив усього 28 років, а як він щиро і ніжно любив Україну. Згадайте В.Стуса - життя, проведене за гратами в ім'я любові до України. Згадайте Шевченка, його слова: "Для кого в світі живете?" Задумайтеся, знайдіть у серці відповідь, визначіться для себе. І живіть для себе, своєї сім'ї і нашої багатостраждальної України.