Популярність екології останнім часом стрімко зростає. В обговорення екологічних проблем вслід за представниками зацікавлених наук втяглись і широкі громадські кола, в тому числі радіо, друковані засоби масової інформації, телебачення. При цьому об'єкт, предмет і задачі екології кожен розуміє по-своєму, від чого терміни "екологія", "екологічне дослідження" стали вживатись надзвичайно широко, часто-густо без будь-якої на то потреби, втратили своє визначення і навіть свою сутність.

Спочатку екологія виділилась із біології в процесі вивчення пристосування організмів до змін навколишнього середовища і впливу цього середовища на зміни самих організмів. Все це розглядалось в контексті еволюції природи, руйнуючи попередній міф про незмінність раз і назавжди Богом створеної природи.

Е. Геккель визначив екологію як загальну науку про відношення організму до навколишнього зовнішнього світу, який розглядався як сукупність умов існування в широкому розумінні. Зараз під термін "екологія" почали підводити новий зміст. Багато теоретиків стверджують, що екології як науці вже тісно в біологічних рамках і час зняти обмеження з екології як чисто біологічної науки. Ці ідеї не позбавлені сенсу, однак у них немає чітко визначеного предмета екології.

Від надмірно вільного вживання і тлумачення екологічних термінів страждає як сама екологія, так і наука, в контексті якої вони вживаються. Журналісти стали вживати термін "екологія, екологічний" як синонім слів "чистота, чистий, не забруднений". З'явились вирази "екологія усної мови і друкованого слова" (боротьба з вживанням лайливих слів і виразів), "екологія сімейних відносин" (питання шлюбу і сім'ї), "екологія політичних відносин" (виконання політичних угод і зобов'язань) і багато інших словосполучень, що не витримують ніякої критики ні з точки зору екології, ні з точки зору філології.

Останнім часом предмет екології став розширюватись за рахунок суміжних наук, в тому числі географії, геології та біології. Часто під екологією розуміється те, що завжди було географією. Так замість географічних систем виділяються екологічні системи, замість загального землезнавства називається глобальна екологія, замість біогеографії виду - екологія виду і т.д.

Вихід із подібного становища може вказати системний підхід, при якому географічні системи (геосистеми) охоплюють весь ієрархічний ряд природних географічних єдностей від географічної оболонки (епігеосистема) до її елементарних структурних підрозділів локального рівня (фація). При цьому в самому терміні "геосистема" міститься вказівка на системну сутність об'єкту, на його приналежність до систем як універсальних форм організованості в природі. Для утворення геосистеми достатньо навіть пари об'єктів, між якими існує зв'язок - "грунт - рослина", "атмосфера - океан", "басейн водозбору - озеро" і т.д.

У системному дослідженні географічна оболонка, як система глобального рівня, розглядається як визначена множина підсистем і структурних елементів (дискретність), взаємозв'язок яких і обумовлює її цілісні властивості (континуальність). При цьому основний акцент робиться не на вивченні властивостей окремих елементів системи, а на визначенні всього розмаїття структурних зв'язків як всередині географічної оболонки, так і в навколишньому середовищі.

Так, можна було б ізольовано вивчати процес утворення кисню атмосфери в результаті фотолізу водяної пари тропосфери жорстким ультрафіолетовим випромінюванням Сонця. Але без урахування дії новоявленої при цьому підсистеми "озон - ультрафіолет" можна зробити помилковий висновок про головну роль фотолітичного джерела кисню в атмосфері. А справа в тому, що в новій підсистемі озон, що утворився з кисню, перешкоджає доступ жорсткому ультрафіолету до водяної пари і приводить систему "водяна пара - кисень" у стан фотохімічної рівноваги.

У даному прикладі озон є ланкою управління ускладненої системи "водяна пара - кисень" з від'ємним оберненим зв'язком, якій притаманні всі ознаки самоорганізованої системи, тобто відкритої для обміну з навколишнім середовищем речовиною та енергією. Речовина на вході в систему - водяна пара гідросфери, на виході - кисень, водень, озон; енергія на вході - короткохвильове випромінювання, на виході - довгохвильове випромінювання і прихована енергія реакцій окислення та відновлення, що виноситься з системи разом із речовиною.

Часом ця система періодично відхиляється від попереднього рівня при зміні процесів забезпечення фотохімічної рівноваги. Для цього достатньо змінитись умовам обміну речовиною або енергією з середовищем, що частіше за все відбувається при зміні інтенсивності надходження в систему ультрафіолетової радіації за рахунок зміни дня і ночі, прозорості атмосфери, флуктуацій сонячної активності та інших чинників.

Поява вільного кисню, а потім озону - це структурні зміни в системі "атмосфера - Сонце". Вплив озону як регулятора процесу фотолізу в системі "водяна пара - кисень" являє собою переконливий приклад самоорганізації - явища пристосування системи до умов середовища ("реакція пристосування") шляхом спонтанної зміни структури. Отже, для розуміння поведінки вказаної системи, перш за все направленої на підвищення вмісту кисню в атмосфері під впливом ультрафіолету, необхідно виявити і врахувати всі процеси управління і способи впливу одних частин системи на інші, що можуть бути реалізовані цією системою.

У первинній атмосфері значна кількість фотолітичного кисню витрачалась на окислення складаючих її газів. У нижньому протерозої, для якого характерно чергування шарів залізистих кварцитів (джеспілітів) зі сланцями слюдяно-амфіболового складу, в атмосфері та океані відбувалось чергування окислювальних і відновлювальних процесів.

З появою перших фотосинтезуючих рослин (спочатку первинних одноклітинних водоростей, захищених шаром води від надлишкової радіації, а потім і більш складних) увійшла в дію нова система "біосфера - кисень". У цій системі, на відміну від системи "водяна пара - кисень", озон уже виступав у ролі керуючої ланки з сильним додатним оберненим зв'язком, коли збільшення потужності озонового екрану сприяло розвитку біосфери, яка, в свою чергу, збільшувала продукування кисню і надходження його в атмосферу.

Дією такого механізму саморозвитку системи "біосфера - кисень" пояснюється і еволюційний вибух на початку фанерозою (кембрій - силур), коли масове поширення отримали практично всі типи водних рослин і тварин (крім хордових) і з'явилися перші наземні рослини (псилофіти та плауни). Цим же пояснюється і послідовність розвитку життя у воді та на суходолі, а також порівняно швидке досягнення в атмосфері сучасного рівня кисню.

Однак настільки чітко налагоджений процес виділення кисню фотосинтезуючими рослинами дуже легко може бути зруйнованим негативним (руйнівним) антропогенним впливом як на саму рослинність (наприклад, за останні декілька століть площа лісів на Землі скоротилась удвічі), так і на озоновий екран (деозонуючий ефект прогресуючого забруднення стратосфери викидами авіації, фреонами, азотними добривами тощо).

Екологічні проблеми завжди виникають у тих випадках, коли відбувається природне або штучне (антропогенне) впровадження одних систем в інші. При цьому не має великого значення, проникає нова система ззовні чи вона зародилася всередині іншої системи. Не мають також значення розходження в структурі, складі і рівні організації цих систем. При цьому умови існування однієї з систем або відразу обох часто значно погіршуються або зникають зовсім.

Отже, об'єктом вивчення екології може бути сполучення не будь-яких двох систем, підсистем, елементів, якимось чином пов'язаних між собою, а тільки тих сполучень двох систем, при якому одна система включає в себе іншу і є зовнішнім середовищем її існування. Власне, це і є те, що слід називати екологічною системою - екосистемою. Таким чином, екосистема - це завжди тільки система "організм - середовище" на відміну від геосистеми "природний об'єкт - середовище" або "середовище - середовище".

Взаємовідносини однотипних сусідніх систем, що входять до деякої спільності, є предметом дослідження етології - науки, що вивчає особливості поведінки організмів у всіх її проявах. Ці системи також можуть впливати одна на одну, але тут вже треба говорити не про середовище існування, а про чинники або умови існування.

Оскільки організми і середовища їх існування можуть бути дуже різними, існує велика безліч екосистем і може існувати стільки ж наукових дисциплін, що вивчають ці системи і відносяться до групи екологічних. Тому, кажучи про екологію, слід завжди уточнювати, про яку екологію або екологію чого йде мова. Це може бути або загальна екологія, що є частиною загальної теорії систем і вивчає абстрактні системи і середовище їх існування, або конкретна (прикладна) екологія будь-якого виду організмів.

Географічна оболонка, будучи об'єктом дослідження географії, представляє інтерес і для екології людини, тому що вона є середовищем його існування. Але якщо географія вивчає геосферу та її елементи у всіх їх взаємозв'язках і взаємовідносинах, то екологія географічної оболонки (геоекологія) свій предмет бачить у вирішенні проблеми охорони природи, порівняно недавно усвідомленої людством. Тут геоекологія виступає як частина тієї географії, що існувала задовго до появи екології під назвою географії людини, або антропогеографії.

Перед геоекологією стоїть не просто задача охорони навколишнього середовища, а збереження його якості при раціональному використанні його ресурсів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Басманов Е.И. Некоторые примеры моделирования природоохранного значения озона. - Тр. Респ. конф. по проблемам охр. природы и рекр. геогр. УССР. Моделиров. и системн. анализ. Харьков, 1979 г., Харьков: Изд-во Харьк. ун-та, 1979. - с. 3-5. 2. Басманов Е.И.Озон и макроциркуляционные процессы в атмосфере. //Метеорология и гидрология, № 9, 1983. - с. 58-63. 3. Басманов Е.И. Системные аспекты изучения роли озона в функционировании географической оболочки //География и геоморфология, Киев, 1984. - с. 20-25. 4.Басманов Є.І. Екологія атмосферного озону. - Зб. наук. праць ХІСП. Вип. 1. Харків: Основа, 1996. - с. 158-164.